Розповідь про те як іван сірко переміг татар

Präterirum 1. meine eltern kauften mir eine gitarre. 2. ich tanzte die ganze nacht. 3. auf wen warteten sie? 4. mein opa wanderte früher viel. 5. markus machte seine hausaufgaben immer gut. 6. otto und klara wohnten damals in der blumenstaße. 7. die kinder spielten im hof. 8. maltest du schon ein bild? 9. ihr besuchtet sicher diese stadt. 10. wir anworteten heute in der deutschstunde.

Объяснение:

1 факт

Філологічний аналіз гоголівських текстів може досить яскраво довести, що навіть пишучи російською, Гоголь використовує лінгвістичні конструкції, притаманні саме українській, а не російській мові.

2 факт

Однією з найбільш ймовірних причин негативного ставлення російських письменників до Гоголя, як і до Т.Шевченка, було не тільки їхнє українське коріння, але й український дух волелюбства.

3 факт

Гоголь уперше в українській історіографії заговорив про державну незалежність України. У статті “Роздуми Мазепи” Микола Гоголь чи не вперше в українській історіографії нагадує нам про тисячолітню історію нашого народу.

1809 народився Микола Гоголь, письменник, драматург, критик, публіцист. Походив зі старовинного українського роду Гоголів-Яновських. Освіту здобув у Ніжинській гімназії вищих наук (1821–1828). Від 1826 Гоголь почав збирати історичні та етнографічні матеріали. Мріяв написати українську та всесвітню історію на основі матеріалів старовинних народних пісень, міфів, легенд. Про блискуче знання Гоголем всесвітньої історії, так само, як історії України, а також міфології, мистецтва та культури античності яскраво свідчать його науково-популярні праці з історичної тематики, а також суто історичні статті, які вийшли в збірці "Арабески" 1835: "О средних веках", "О преподавании всеобщей истории", "Взгляд на составление Малороссии", "Шлецер и Гердер", "Мысли о географии", "О движении народов в конце V века", "Жизнь", "О малороссийских песнях", "Просвещение", "Об Одиссее, переводимой Жуковским", "Скульптура, живопись, архитектура" та ін. У листах до М. Погодіна, М. Максимовича, І. Срезневського він часто давав оцінку науково-історичним працям та підручникам українських, російських, зарубіжних авторів, розмірковував над історичними питаннями та проблемами, які потребують наукового аналізу й розв'язання. Попри те, що його статті з історичної тематики були опубліковані та входили майже в усі видання його творів, а також друкувались окремо в часописах "Журнал Министерства народного просвещения", "Современник" та ін., до цього часу залишилось поза увагою багатьох дослідників. З 1835 обіймав посаду ад'юнкт-професора кафедри загальної історії Петербурзького університету, де викладав великий курс стародавньої історії, але через короткий час змушений полишити професорську діяльність. Він створив проект антропологічно орієнтованої історії, для якої головний об'єкт – людина і та панорамна історична картина світу, яку створює не викривлене, а достовірне зображення життя різних народів, розробив власний план-конспект курсу всесвітньої історії, який мріяв створити, охопивши повну історію людства. 1836 виходить його п’єса «Ревізор». Перебував за кордоном – відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. В Італії написав перший том поеми-роману «Мертві душі», що виходить друком 1842. Став одним із засновників реалізму в російській літературі, з яким пов'язана також творчість українських письменників 19 ст. – Г .Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, О. Стороженка. У своїх творах використовував модель (або будову) типових творів українського бароко. Найвідоміші твори – «Вечори на хуторі поблизу Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород", "Ревізор", «Мертві душі» та інші. За мотивами творів М. В. Гоголя створено відомі оперні спектаклі: "Сорочинський ярмарок" М.П. Мусорського, "Черевички" П. І. Чайковського, "Майская ночь" Н.А. Римського-Корсакова, "Нос" Д. Д. Шостаковича.