"тіні забутих предків"образ палагни

добра  господарка , здорова жінка)

образ юрка.

цитатна характеристика.

·«він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб » «і хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»

·«він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які спочатку юркові її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»

· «це я набрехав, щоб побачити, чи ти »

· «знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював юрка»

· «він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. він ішов і пританцьовував»

·   «про себе юрко погрожував тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»

· «після того юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав юрко, він не захотів більше з ними знатися. а коли батьки запитували, чому ж тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».

·     «а поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? і, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла »

образ тосі.

цитатна характеристика.

·   «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»

·   «вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».

· «у її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».

· «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».

· «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».

· «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».

· «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».

·«і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».

карпо летючий пішов разом з запорожцями до цекви молитися за україну. а потім він почав розпитувати у них про історію і минуле україни. йому дуже припала до душі гостинність запорожців і їх побут, який так відрізнявся від того, що був у нього вдома. дні спливали один за одним. і карпо почав сумувати. отаман побачив це і вирішив карпу повернутися. найсильніші запорожці вирішили проводити його.    але це було нелегко. вони довго блукали перш ніж знайшли правильну дорогу. карпо віддячив їм добрими словами і смачними гостинцями. він пообіцяв  розповісти всім про зачаровану січ, про пропишні сади, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей,  про доброго   гетьмана і сильних запорожців. щоб вони вічно жили у пам"яті свого народу.