За що народ увіковічнив своїх героїв козацької доби

Простой человек – это представитель человечества, обособленная единица общества, который идет по жизни с легким и непринужденным отношением к ходу событий, развивающихся вокруг него, и строит свою жизнь в простоте и непосредственности, не используя при этом в общении сложных техник. Простой человек характеризуется своим абстрагированным отношением к миру, он прямолинеен и простодушен. Осуществляя коммуникационную деятельность с окружающим его миром, он не ставит за цель установление контакта между собой и предполагаемым собеседником, он не ставит в общении задач воздействия, не применяет сложные постановки беседы в выгодном для себя ключе, не занимается подбором формулировок и интонаций. Такой человек просто говорит то, что есть у него в мыслях и на душе прямо, без излишних ухищрений или проведения аналогий.

Простой человек хорош тем, что он:
легок в общении – его неприхотливое, невзыскательное, умеренное и непритязательное отношение ко всему окружающему располагают к нему собеседника;
никогда не спорит – у него нет цели кому-либо что-либо доказывать, особенно, если вопрос не касается его ведомства или компетенции, поскольку он не видит в этом необходимости в силу простоты своего характера;
бесконфликтен – данная черта его характера вытекает из отсутствия в надобности спорить с людьми;
скромный – такой психотип личности никогда не выставляет себя напоказ и не стремится всем понравиться;
откровенный и искренний – не на обман, плетение интриг и лжесвидетельствование.

Быть простым: минусы
уязвимость – простодушие и присущая характерной непосредственности простого человека доброта влекут за собой его доверчивость и попадание «на крючок» проходимцев, коварных и вероломных лжецов;
частичная неотесанность и недипломатичность – простой человек не станет изощряться в выстраивании конструктивного диалога и подборе правильных слов для выражения своих мыслей;
безамбициозность – человек с простым характером не стремится быть лучше, выходить на первые ряды почета, добиваться вершин олимпа;
доверчивость – двойственное качество, которое зачастую выражается в том, что простой человек часто остается в «дураках», будучи обманутым.

Історичні пісні відтворюють справжні історичні події, зображують конкретних історичних осіб, найголовнішу рису народних героїв — го­товність іти на самопожертву заради рідної землі (у козацьких піс­нях — вони належать не до історичних, а до соціально-побутових — пе­реважає побутова ситуація, а не історична подія: проводи козаків у похід, оплакування померлого козака тощо). Для історичних пісень характерним був ггуртовий багатоголосий спів. Історичні пісні — це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб. Тематика пісень різноманітна: вона пов’язана з основними історич­ними подіями, війнами, повстаннями, виступами народу проти загарб­ників. Найдавніші з історичних пісень змальовують важкий період в історії українського народу — звитяжну боротьбу козаків із турецько-татарськими ордами, страхітливі спустошення й насильства.
До найвідоміших історичних пісень належать «Зажурилась Україна», «Чи не той то Хміль», «Ой Морозе, Морозенку». У пісні ‘^Зажурилась Україна^ ідеться про боротьбу українців з турецько-татарськими нападниками. З метою змалювання масштабнос­ті кривавих подій у творі використано метонімію зажурилась Україна’, тут звучить і прямий заклик підніматися на оборону рідної землі зі зброєю в руках, і на захист рідного краю мають стати не тільки козаки, а й селяни. Як духовна й моральна перемога звучить в останніх рядках погроза розлучити вражого турка з душею. «Зажурилась Україна» — од­на з найдавніших історичних пісень.
За основу пісні -«Чи не той то хміль..узято одну з найвизнач­ніших подій Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмель­ницького — перша збройна перемога козаків над поляками під Жов­тими Водами в травні 1648 р. Ця пісня виконувала важливу роль у тодішній Україні — плекала в народі повагу до свого ватажка Б. Хмельницького. За до діалогу створюється відчуття без-, посередньої близькості до ватажка. Твір рясніє традиційними для фольклорних творів тавтологією, паралелізмами, порівняннями Й постійними епітетами.