Через особливу любов до кави це місто називають українським віднем

Через особливу любов до кави це місто називають українським Віднем.

це місто Львів

Переказ

Захар Беркут -  це був сивий, 90-літній старець, найстаріший у тухольській громаді… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя .Він був іще сильний, але вже не працював коло поля, не ловив звірів у лісі,– та проте працювати він не переставав. Сад, пасіка й луки – це була його робота.Тільки настане весна Захар Беркут уже працює в саду.Деякі громадяни захоплювалися його роботою, а він  радо навчав кождого. Пасіка його була в лісі, і кожного дня Захар Беркут ходив туди, хоч дорога була досить далека. А  найбільше Захара Беркута уважали тухольці  за його ліки...

«Життя лиш доти має вартість, - говорив він часто, - доки чоловік може помагати іншим...» Ті слова – то була провідна, золота нитка в житті Захара Беркута.

Захара Беркута знали люди на кільканадцять миль довкола. Він за молодших часів часто ходив по громадах..., старався пізнати добре їх потреби й людей і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братських зв`язків між людьми...

Герой, чиє ім'я стоїть в назві твору, займає в ньому особливе місце, серед інших героїв «Слова ...» його образ особливо яскравий і виразний. Мені здається, що саме князь Ігор, особистість складна і суперечлива, найбільш близький сучасній людині, а тому викликає щирий інтерес, хоча він відділений від нас величезної тимчасової дистанцією.

Ставлення автора «Слова ...» до руських князів, зображеним в ньому двоїста, що позначилося і в образі князя Ігоря. З одного боку, автор бачить в князів представників Русі, він їм співчуває, пишається їх успіхами і переживає за невдачі. З іншого боку, він засуджує їх егоїзм, розбрат і місницькі політику, їх небажання відстоювати общерусские інтереси .. На прикладі походу на половців Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича автор показує, до чого призводить відсутність єднання, а тому для вираження головної ідеї «Слова. .. »образ князя Ігоря має дуже велике значення.

Ігор діє за формулою: «ми собе, а ти собе». Він йде в похід на половців один, а тому і терпить поразку. Святослав Київський, з яким солідарний автор, говорить Ігорю, що він самостійно відправляється в похід тому, що шукає собі славу, яку не бажає ні з ким ділити, крім кількох вірних йому князів:

Русичі великі поля червленими щитами перегородили,

Шукаючи собі честі, а князю - слави.

Хоробрий, але недалекоглядний Ігор йде в похід, не дивлячись на те, що з самого початку його попереджають про поразку численні «знамення»:

Сонце йому тьмою путь заступало;

Ніч стогонами грози птахів пробудила;

Свист звіриний встав,

Збив див -

Кличе з верху дерева,

Велить прислухатись ...

Але Ігор не бажає нічого і нікого слухати, він вірить в свою зірку і з невеликим загоном соратників йде в похід. Він, безумовно, любить батьківщину, але бажання особистої слави «заступає йому знамення». Перед походом він звертається до своєї дружини:

Краще адже убитим бути,

Чим полоненим бути;

Сядемо ж, брати,

На бистрі коні

Так подивимося хоч

На синій Дон.

Фінал оповідання дає дещо інший поворот в трактуванні образу князя Ігоря. Переломним моментом служить центральний епізод третій частині -плач Ярославни, юної дружини Ігоря, яка представляє собою образ ідеальної російської жінки. Вона оплакує не тільки полон чоловіка, але сумує про всіх полеглих російських воїнів. У народно-пісенних традиціях вона кличе на до сили природи: «вітер, вітрило», Дніпро Словутич, «світле і Трисвітлого сонце». Її плач - це дивовижне по красі і виразності символічне уособлення плачу всій землі Руській про загиблих і полонених своїх захисників.

Але плач Ярославни має і ще одну дуже важливу функцію: він покликаний освятити втеча Ігоря з полону, що вважалося вчинком, що завдає шкоди честі князя. Тут його втеча як би освячено космічними, природними силами, які покликані плачем Ярославни.