Напишіть твір-роздум на тему (на прикладі трагікомедії і.карпенка-карого і власного життєвого досвіду) тема: чи всіх людей псують гроші?

Люди завжди скаржаться на своє життя. Маленькі деталі, які є неважливими, збільшують у декілька разів і виходить проблема ,,гігантського масштабу". Як їх вирішити? Деякі шукають відлуння у грошах, але відразу зростає інше питання:,, Чи всіх людей псують гроші"? Я пропоную знайти відповідь за прикладом чудової п`єси Івана Карпенка Карого ,,100 тисяч" 
У п`єсі ,, 100 тисяч" засуджуються суспільні явища у образі звичайних людей. Головним героєм є Герасим Калитка-заможний селянин. Його завжди тягнуло до легких грошей. Якщо інші працювали, недоїдали й недосипали, то Герасиму хотілося усього, і поскоріше.Через заможність своїх "конкурентів" він рішився на протизаконну аферу з Невідомим. Її умови  прості і, на перший погляд, досить невинні. Герасим платить 5000 справжніх грошей і отримує 100000 фальшивих. Фальшиві зроблені в Англії та зовсім не відрізняються від справжніх. "Як дві каплі води"- так написано у п`єсі. Насправді, для того, щоб бути найбагатішим селянином Герасиму було потрібно лише 15000. Та жадність закрила йому очі. Рішення було прийняте, але Герасим не зупиняється. До своєї афери він долучає найліпшого друга і  кума за сумісництвом - Савку. Іван Карпенко Карий у образі Герасима засуджує ті риси характеру, які були притаманні людям у 80-90 роках.
Проблеми, порушені у п`єсі є актуальнимим і у наш час. Але чи всіх людей псують гроші? Я вважаю, що ні. Усе залежить від самого чоловіка. Треба просто довіритися собі та чесно працювати, завжди пам`ятаючи помилки п`єси ,,100 тисяч".

В нинішній час справжня дружба – це рідкісне явище. Люди можуть здаватися добрими друзями, але насправді такими не бути. Запорука справжньої дружби – це впевненість у тому, що саме той чоловік, якого ти вважаєш своїм другом, ніколи не зрадить і не залишить тебе у важку хвилину, нікому не розповість про твої таємниці. Справжній друг ніколи не буде радити щось погане, а навпаки, постарається зробити краще для тебе.

Справжні друзі ніколи не кидають у біді і залишаються з вами назавжди вірними і єдиними. Завжди підтримують і допомагають, якщо людина має потребу в цьому, не нав'язують своєї думки, не ображають один одного.

Дружба-це святе. Навіть якщо товаришам доводиться розлучатися, вони все одно назавжди залишаються у нас в серцях, і ми про них ніколи не забуваємо.

Багато хто вважає, що справжньої дружби не буває, і в будь-якому випадку, люди спочатку шукають корисність, і в якомусь сенсі користь від людей, з якими вони спілкуються. Але я вважаю, що дружба існує і є люди, які в першу чергу дбають про близьких йому людей і друзів. Коли у тебе є друг, він для тебе може бути цілим світом, і ти щиро радий, що зустрів таку людину. Навіть якщо у товариша є якісь недоліки , ти все одно любиш цю людину і ці недоліки перекриваєш його достоїнствами, адже для тебе набагато важливіше вишукувати в цій людині тільки хороші риси. Саме тому часто буває, що один із друзів просто прикидається справжнім другом, і намагається використовувати у своїх корисливих цілях людину з доброю і чуйною душею.

Справжній друг буде щиро радіти твоїм успіхам і досягненням, і ні в якому разі не бажати вам зла. Дружбу треба цінувати, адже в сучасному світі дуже рідко можна зустріти справжніх, щирих, вірних і доброзичливих друзів. Хороші друзі вірять один одному і можуть покластися один на одного. Людина, яка цінує дружбу і сам уміє бути хорошим товаришем, найчастіше і має вірних і надійних друзів.

Коли ми намагаємося до комусь і знайти щастя, то це добро повертається нам, і ми знаходимо своє власне «пишність». Щоб мати хороших друзів, потрібно самому бути хорошим другом!

"Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду.

Лукаш любить Мавку, але не має сили протистояти власницьким інстинктам, які розпалювала мати, не виявляє достатньої сміливості, Щоб захистити свою кохану від несправедливих докорів матері, щоб не піддатися на залицяння Килини, з якою одружується без любові, з розрахунку. Отже, зраджує своє кохання.
Кохання ж Мавки — світле, щире й чисте, що приносить велике щастя. Мавка не знає каяття, фальші. Її кохання не сумісне з жодним розрахунком, компромісом. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня має почуття власної гордості, тому й не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним.
За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, що падала, як вічний вогонь, знову повернула Лукаша до життя, вона знайшла "те слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає". А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу. І все ж в образі загубленої долі з'являється перед Лукашем, вказує йому на вербову сопілку, як на останній шанс спокутування вини. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і "збавив її тіла", та душу дав.
Мавка — це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасної мрії. Це перемога правди над неправдою, добра над злом, величного над низьким, мізерним, краси над потворним, волі над неволею.
Отже, "Лісова пісня" — прекрасна казка про любов і зраду. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.