Твір на тему: " ти знаєш, що ти людина? "

Чудовий письменник В. Симоненко написав гарний вірш " Ти знаєш, що ти людина?", в цьому вірші розповідається про людське життя. Про те що кожна людина унікальна. Що потрібно проживати цей день як останій. Саме так я розумію слова " Ти знаєш, що ти людина?".

Нехай підождуть невідкладні справи!

На сьогодняшній день дуже багато людей спішать кудись не розуміючи того, що в цій спішці вони втрачаюють саме найдорожче і перестають помічати те, заради чого дійсно варто жити на цьому світі. Мало хто з нас останнім часом дійсно задумувався і звертав увагу на те, яка красива погода, який насправді мелодійний ранковий спів пташок і так далі.Люди так стараються встигнути все що забувають про те, що деколи потрібно просто зупинитись на хвилинку, відкласти усі свої невідкладні справи і просто видихнути. Видихнути і озирнутися можливо в цій спішці за чимось високим вони втратили щось дороге. Насолоджуватися моментами на нинішній день стає все ваще. Чим старше ти стаєш, тим все складніше відчувати ці пориви щастя і задоволення від таких простих речей які нам піднімали настрій і робили щасливими в дитинстві.

Як мало часу сьогодні через своі невідкладні справи люди приділяють своїм батькам, бабусям і дідусям. Ці старі люди просто страждають від самотності і почувають себе надзвичайно самотніми.

Отже, нехай всі невідкладні справи почекають, адже в світі є так багато цікавих і дійсно важливих речей які як ніколи потребують вашої уваги і часу. Насолоджуйтеся цими короткими переривами між спішкою за невідкладною роботою і живіть на повну.

Зі слів великої і знаменитої української песьменниці Ліни Костенко: “Нехай підождуть невідкладні справи. Я надивлюсь на сонце і на трави. Наговорюся з добрими людьми…”, можна зрозуміти що наш час вартий більшого.Загалом, людям вартує більше вільного часу приділяти таким простим речам як відкрита розмова з своїми рідними та близькими, адже нажаль вони не вічні, такоє варто як омога більше насолоджуватися яскравими і миловидними багатствами природи, адже вона того дійсно варта.

Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.

У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.

Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.

Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?

- Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати -

Та й замовкла…

Зомлів Марко.

И земля задрижала.

Прокинувся… до матері -

А мати вже спала.

Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.

Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».

Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.