Вукраїньскому анімаційному фільмі 2005 р від пластилінового генія степана коваля йдеться про те що голодне зло оселилося в хаті хороших газд від чого господарство почало занепадати . імя зла й назва онойменого мультфільму. а.бідність б.біда в.злидні г.лихо д.занепад

Наша ненька Україна славилась своєю піснею ще з давних давен. Вона наповнена добром ,щирістю ,любов'ю,бо наші українці як українська пісня . Молодь зараз більше схиляєтьс до сучасних пісень ,але народна класика назавжди залишиться в наших українських душах. Народну пісню завжди будуть переробляти в різні ремікси і сучасні обробки.

Зараз композитори намагаються не відходити від тогочасної пісні і вкладають в неї все найкраще і милозвучніше,щоб наша пісня відрізнялась від всіх так ,що коли іноземець почує українську ,то він відразу почав цікавитись про на країну і нашу культуру .В цьому і є сикрет нашої сучвсної пісня !!!

Аналіз твору Тараса Шевченка

"Кавказ" 1845 р.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки.

Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»

Тема: зображення загарбницької політики російського самодер­жавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для бороть­би проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоле­ним, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу). Літературознавці про твір. У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла — царат, який «карає… що день Божий добрі ребра й серце розби­ває». Та народ безсмертний, тому царат «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Як гімн нездоланності народів звучать натхненні сло­ва: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко  закликає «Борітеся — поборете!», бо «за вас правда». Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви. Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обі­цяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чес­нотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю по­вторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в росій­ських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до ви­сокого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антаго­ністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях. Що ще є в царату? «Сибір неісходима!» Цей епітет ще глибше під­креслює бездонність цієї незамкнутої тюрми… Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого дру­га (якому й присвятив поему),

«доброго», «незабутнього» Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші мос­ковську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).

Объяснение: