Учому полягає повчальний характер оповідання "скарб"

Щастя у кожного свое та полягає в різному; заздрість почуття не із чудових

О. Стороженко у своєму оповіданні почає читача,намагається йому прищепити риси доброти,чутності, порядності працьовитості,людяності,ввічливо-сті і в той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, егоїзм

Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті. 

Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.) 

У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів. 

Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна. 

Збірка «Зів’яле листя» —- велике досягнення в скарбниці української літератури. І. Франко писав її більше десяти років, давши їй підзаголовок «Лірична драма». Збірка вийшла в 1896 році. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти, урядових сил. До того ж І. Франко не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою — Ольгою Рожкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки.

Видатний поет і вчений Максим Рильський збірку «Зів’яле листя» поставив поряд з кращими інтимними поезіями Т. Шевченка і О. Пушкіна. Великого Каменяря захоплювала краса народної пісні, її глибокий ліризм, тональне багатство і безмежний оптимізм. Ряд поезій у збірці «Зів’яле листя» написаний у стилі українських народних пісень. Поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Червона калина, чого в лузі гнешся?» завдяки своїй милозвучності і яскравості образів стали відомими широкому загалу. Вони чарують нас своєю щирістю, образністю, мелодійністю.

Мені дуже подобається поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» Контрастними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображає красу дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устоньки — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром.

Що то запалює серце пожаром?

Ми відчуваємо, як страждає ліричний герой. Для нього мила, яку він втратив, водночас радощі і горе. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце.

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу!

Очі коханої — кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром.

Поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» пройнята глибоким ліризмом і високою музичністю. Читаючи її, ніби чуєш журливу мелодію, співзвучну глибоким переживанням червоної калини. Ця поезія — своєрідний діалог між дубом і калиною, діалог сили і ніжності. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили:

Я в гору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Калина прагне до світла, до сонця, як людина — до життя, щастя, краси, любові. Мені здається, що краса природи в зображенні поета не мертва, а персоніфікована. Поезія викликає в душі читача бадьорі, світлі почуття.

Ряд ліричних поезій збірки («Безмежнеє поле…», «Не минай з погордою», «Твої очі, як те море») покладено на музику. Особливо чарує нас романс К. Данькевича на слова чудового вірша Франка «Чого являєшся мені у сні?» В ньому хвилююче відтворено велику, ніжну, але неподільну любов юнака. Тільки у сні з’являється його образ коханої, тривожить його зранене любов’ю серце. Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука ятрила серце пекучим болем, але не згасила вірного кохання. Свою безнадійну любов герой переливає в сумні пісні:

В життю ти мною згордувала.

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

Завершується ця поезія звертанням до коханої:

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні.

Здається, що ці рядки поет писав кров’ю серця. Такі вони ніжні, сердечні.

Високі почуття любові оспівуються і у поезії «Не раз у сні являється мені»:

Не раз у сні являється мені,

О люба, образ твій, такий чудовий,

Яким яснів в молодощів весні,

В найкращі хвилі свіжої любови.

Чарівна і неповторна інтимна лірика великого сина України дає читачам силу і наснагу, наче джерельна вода. Лірика Франка безсмертна. Краще М. Коцюбинського не скажеш: «У Франка є прекрасна річ — лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш І кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові — лірикові, співцеві кохання і настроїв».

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Мої думки і почуття, викликані творами збірки . І. Франка ‘Зів’яле листя». Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

Нет подходящих публикаций

Читать полностью: http://tvori.com.ua/mo%d1%97-dumki-i-pochuttya-viklikani-tvorami-zbirki-i-franka-ziv-yale-listya-187/#ixzz4UE11CXKF