Відгук про твір шпага славка беркути

Як бачимо, це проблеми вічні, хоч вони і накладаються на реалії тієї чи іншої епохи. Ніна Бічуя в цьому тексті звела ці реалії до мінімуму. Тільки окремі деталі свідчать про те, що зображувані події розгортаються на тлі повоєнного життя радянської країни. Поза текстом залишаються диктовані режимом правління злободенні проблеми того часу, ідеологічна заангажованість. Винятком є хіба що сцена суду над дитиною, яка відбувається в умовах радянської школи. Авторка займає однозначну позицію в зображенні цього явища. Але хіба в наш час діти не стають свідками, а то й жертвами загального осуду, підступності ровесників, протистояння в шкільному колективі? На жаль, подібні явища мають місце в сучасному суспільно

Джерело: http://dovidka.biz.ua/shpaga-slavka-berkuti-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Тема: розповідь про заплакану дівчинку на бабусиному подвір’ї.

Ідея: автор показує драму, яка вирує в душі маленької дівчинки і про суть якої ми можемо лише здогадуватися з її відповіді: «Всіх». Нам складно знайти однозначне пояснення причини її плачу.

Основна думка: дитячий плач навіює загальне переживання дисгармонії життя, а проголошене вболівання «за всіх» вказує на недитяче сприйняття світу і змушує замислитись над складністю життя. Врешті, кожна людина має право сумувати за чимось і без видимої причини, а надто дитина.

 Жанр: філософська лірика.

Персоніфікація: “розчарована осінь”, “клигає по дворі”, “на душі прохолода”.

Епітети: “дівчинка боса”, “розчарована осінь”

Образ дівчинки у вірші Ігора Павлюка “Дічинка”

Душа дівчинки сприймає весь сум, увесь біль, усі тривоги світу як свої власні, їй жаль усіх. Вона ще маленька, але вже відчуває відповідальність за долю світу. Єдине, що поки що може — поспівчувати, поплакати. Віриться, що коли вона виросте, то зможе діяти й зробити цей світ трохи кращим, добрішим

(Григір Тютюнник "Климко")

Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка, дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта, чесна робота, щасливе життя.

У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє у вир подій — смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, але затишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди — усі опікувались ним. І він допомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив, але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза з молоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж міцне щастя, — та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.