ответ:
можуть бути помилки. читай уважно
объяснение:
не так часто літературні твори викликають бурхливі обговорення серед моїх однолітків. а поезія василя голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба охарактеризувати якось його творчість, - слово "дивно". він пише дивні і несподівані тексти. до того ж, все в його творах є дивним і несподіваним. дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто немає рими, інколи цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. і образи у автора теж дуже несподівані. зелені волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Дайте відповідь на питання в кінці! канівщина од самого берега дніпра вкрита крутими горами, але ніде нема таких крутих та густих гір, як на полуденній стороні канівщини, де річка рось наближається до дніпра, де вона прорізує гори і під горами кам'яний шар, де обидва береги росі обставлені скелями. глянеш з корсунських гір, славних битвами богдана хмельницького, і по обидва боки росі земля ніби схопилася пухирями та бульками, ніби вона кипіла, клекотіла і тільки що простигла саме тоді, як добре вбилася в ключі. здається, ніби то не земля, а море в час бурі з високими та крутими хвилями. з кучерявими гребінями. скрізь понад россю стоять круті гори, як висока покрівля хат, поламані на всі боки, між горами узькі та довгі без кінця яри. покручені, як безконечник на писанках. гори то піднімаються, то вгинаються на всі боки. то дуже глибоко круглими глибокими долинками, похожими на погріб. на їх крутих ребрах подекуди ніби хтось повиколупував долинки якоюсь велетенською ложкою. на тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. ввесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля. вся країна без лісу, гола, спустошена. лісів зосталось небагато. тільки в долини та яри поховались чудові пишні села та хутори з садками та ставками. вся сторона густо засипана селами, як рясна яблуня яблуками. вийдеш з глибокого яру на високу круту гору, а за тією горою розкинеться долина, вся вкрита травою, ніби зеленими килимами. на котрих розкидані розкішні букети садів з білими, як сніг, хатами, з блискучими ставками, з зеленими купами верб понад ставками. з'їдеш з крутої гори в глибокий яр, і перед тобою на всі боки неначе одчиняються ворота між крутими горбами, а через ті ворота то села з зеленими та в глибоких закутках, то зелені бані церков, то зелені байраки на крутих ребрах, то голі боки гір, літом попалені сонцем, то здорові сахарні з чорними високими коло ставків, то часом густий, як щетина, дубовий старий ліс. вискочиш на другу гору — і знов перед тобою міняється декорація: внизу блищить глибока узька долина, неначе здорова миска, вся обросла чагарником, а на самому дні долини лежить довгий невисокий горб, весь порослий густими кущами, неначе якийсь зелений здоровий їжак притаївся в дні долини. а там по другий бік шляху між горами в'ється рось од стеблева до корсуня; понад россю скрізь млини, коло млинів високі верби, хати з зеленими . в воді сіріє здорове каміння, до котрого притулились букети лоз та високого очерету. над берегами стримлять скелі, сіріє й червоніє каміння, що повисовувалося з землі на світ божий, неначе повисувались сухі ребра. в літній час те давнє кладовище української історії й тепер буває пишне. всі хвилі гір зверху застелені розкішними нивами, вкриті зеленими сахарськими буряками, житами. пшеницями, білими гречками. гаряче сонце обливає жовті жита, пшениці, ціле море зеленої ярини, кидає проміння в глибокі яри, в темні дубові та грабові ліси. а над тими хвилями ярини та озимини високо чорніють козацькі гостроверхі й круті могили, обсмалені гарячим сонцем, а зверху блищить синє шатро широко розкинутого неба, шугають здорові орли або сидять купами на могилах. другий варіант вступу знайдете у будь-якому виданні „кайдашевої сім'ї“. 2. виконайте завдання та дайте відповіді на питання: ø прочитайте другий варіант вступу. чи помітили ви якісь відмінності у змісті? у чому вони полягають? ø як, на вашу думку, які рядки першого варіанту початку повісті могли стати причиною відмови в друкові? відповідь аргументуйте. ø що з уривка ми дізнаємося про минуле українського народу? а про сучасне? як ви розумієте зміст речення: „весь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля“? ø що говорить і. с. нечуй-левицький про ставлення українців до свого історичного минулого? ø як ви думаєте, про що думав письменник, коли писав цей уривок?
Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.
Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.
Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!
Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.