Полный анализ стиха в.симоненка "кривда"

В. СИМОНЕНКО «ПЕРЕХОЖИЙ» АНАЛІЗ Аналіз вірша В. Симоненка «Перехожий»: тема, ідея, основна думка, проблематика, художні засоби, ліричний герой. В. Симоненко «Перехожий» аналіз Тема «Перехожий»: зображення різного ставлення людей до перехожого (індивідуальність), який, ідучи, раптово спіткнувся. Ідея «Перехожий»:  уславлення співчуття, розуміння горя іншого; засудження жорстокості, ненависті, заздрості, зла. Основна думка «Перехожий»: в суспільстві завжди є люди, які співчувають чужому горю або, навпаки, насолоджуються, злорадствують тоді, коли хтось раптово спіткнувся, з кимося трапилось лихо.

Проблематика вірша «Перехожий» · сенс людського буття; · патріотизм; · власна гідність і самодостатність. Художні засоби «Перехожий» Риторичні оклики: «Як він ішов!» «З шаленою радістю на виду!» «З гімном вулканним без музики й слів!» «Натхненно творив ходу!» Риторичні запитання: «Що там?» Метафори: «струменіла дорога», «далеч… текла», «співали ноги», «тиша музику берегла»; «планети грядуть на орбиті». Епітети: «жадібні очі», «шалена радість, щастя», «сміхом гарячим», «полускана земля», «співчувати убого», «чужа біда». Повтори: «Як він ішов!», «З шаленою…», «І ніхто…» Історія написання В. Симоненко «Перехожий»  Поезія присвячена Л. Костенко. Вперше вірш був надрукований із присвятою в газеті «Літературна Україна» від 26 лютого 1963 року. Особливості назви твору. Алегоричність образу перехожого. В образі «перехожего» уособлено ідеал людини, що цілеспрямовано простує до мети, викликаючи захоплення, а часом і заздрість та єхидство, надто ж коли «спіткнеться» на очах натовпу. Симоненків ліричний герой — земний, він ходить між людьми, і, незважаючи на те що його «натхненної ходи» ніхто не бачить (помічають лише тоді, коли «спіткнувся чоловік»), він і далі творить її в ім’я майбутнього, в ім’я руху і поступу.

Риси характеру ліричного героя Перехожий: творчий працьовитий щасливий веселий оптимістичний цілеспрямований

1. Перші півроку життя Леся провела з батьком – у Ольги Косач після народження доньки розвинулася анемія і вона поїхала лікуватися в Європу. Петро Косач на цей час узяв відпустку і цілком зосередився на опіці над старшим сином Михайлом та Лесею, фактично, врятувавши її від смерті.

2. У Лесі та Михайла був особливий духовний зв’язок. Їх в родині навіть називали спільним іменем Мишелосіє. Також Лесю часто називали Зея, Зеєчка – за назвою сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), бо вона була тоненька і тендітна, як стебло кукурудзи. В Колодяжному, де пройшло дитинство і юність поетки, вона товаришувала з сільськими дітьми, зустрічала череду, купалася в озері, потайки бігала до лісу, заступалася за селян, якщо худоба чинила шкоду.

3. З дитинства була допитливою. Читати навчилася в 4 роки, у 5 почала писати драматичні твори, в шість – майстерно вишивала. У 9 років написала перший вірш «Надія» під враженням під враженням від засудження тітки Єлі (батькової сестри Олени Косач) на заслання до Сибіру за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. У 12 років переклала Гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Псевдо «Українка» запозичила від рідного дядька, Михайла Драгоманова, який підписувався «Українець». Вперше так підписала свої вірші у тринадцять років у львівському часописі «Зоря», а в чотирнадцять опублікувала першу поему «Русалка».

4. Могла стати першою в Україні жінкою-композитором, мала абсолютний слух і надзвичайний хист до музики. У 5 років почала грати на роялі і написала власну музичну п’єсу. Грати вчила спочатку батькова сестра, Олександра Косач-Шимановська, потім – перша дружина Миколи Лисенка Ольга о’Коннор. Але хрест на кар’єрі поставила хвороба – після чергового загострення у Лесі було видалено частину вражених хворобою кісток і дівчинка кілька місяців провела в гіпсі.

Також Леся прекрасно малювала, зокрема й морські пейзажі, деякий час брала уроки у Київській рисувальній школі Олександра Мурашка. Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна картина Лесі Українки олійними фарбами.

5. Родина Косачів належала до аристократії, але при цьому всіляко підкреслювала свою українськість. Усі змалечку розмовляли українською, діти носили народні строї. У Києві початку ХХ століття, коли після вбивства Олександра ІІ почався період реакції, таких родин лишилося тільки три на всю столицю: Лисенки, Старицькі і Косачі. До речі, у 1903 році в Полтаві на відкритті пам'ятника Котляревському, де зібралися видатні письменники та громадські діячі, мама Лесі Українки, Олена Пчілка проігнорувала заборону виступати українською і звернувся до присутніх рідною мовою.

6. Леся Українка була надзвичайно працездатною. Свою «Лісову пісню» вона написала за 12 днів. А поему «Одержима» – за одну ніч, перебуваючи біля ліжка помираючого Сергія Мержинського. Загалом повне зібрання творів Лесі Українки становить 14 томів. Найперша ж збірка «На крилах пісень» побачила світ у березні 1893 року у Львові за сприяння Івана Франка – наклад книги тоді був лише 500 примірників.

7. У ніч з 17 на 18 січня 1907 року на київській квартирі Косачів поліція провела обшук, вилучивши 121 брошуру соціалістичного змісту, що належали переважно братові поетеси. Лесю Українку та її сестру Ольгу заарештували і протримали у відділку ніч. З того часу Леся Українка опинилася під негласним наглядом поліції – навіть для поїздки в Колодяжне вона змушена була давати заяву поліції. Цензура не раз забороняла її твори – більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії: на Галичині чи в Буковині, які тоді входили до Австро-Угорщини.

8. Чоловік Лесі Українки Климент Квітка був молодшим від неї на 9 років і теж хворів туберкульозом. Довгий час Леся жила з ним «цивільним шлюбом» – повінчалися вони тільки в 1907 році, під тиском родини. В останні роки підтримувала чоловіка, заробляючи на життя та лікування перекладами та приватними уроками.

9. Климент Квітка пережив Лесю на 40 років, присвятивши життя збереженню її пам’яті. Вони зблизилися на ґрунті захоплення фольклором, разом бували у фольклорних експедиціях. Сама Леся Українка знала більше 500 народних пісень, і їхнє знайомство почалося з пропозиції записати ці пісні. Пізніше Лариса Косач-Квітка дала 300 рублів на організацію фольклорної експедиції Філарета Колеси, в ході якої були здійснені унікальні записи на воскові валики виступів кобзарів. На одному з таких валиків Климент Квітка записав голос Лесі Українки – цей валик зберігся до нашого часу.

10. Пам’ятники Лесі Українці є в Києві, Луцьку, Ковелі, Новограді-Волинському, а також в Торонто, Клівленді, Батумі, Саскатуні, Телаві та багатьох інших містах світу. За значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд — «2616 Леся».

На початку твору Толя постає вихованим та охайним хлопцем. Трохи боязким, але ввічливим. Боявся батьків і намагався їх слухати. Йому навіть спершу трохи починаєш співчувати. Але згодом розкривається темна сторона хлопця.

Насправді Толя підступний, брехливий, забуває про друзів. Перший раз зрадив Федька, коли не подав руку до своєму рятівникові, а відразу побіг геть, як тільки–но дістався берега. Другий раз він обмовив Федька, хоч чудово знав, що хлопець буде несправедливо покараний. Третій раз зрадив вже пам’ять друга.

Оповідання «Федько-халамидник» дуже сумне. І у трагічності подій є чимала вина Толика.