Написать міні твір на тему за що я люблю весну

Чому я люблю весну. Про це я можу розповідати годинами ,але я розповім найголовніше за що вона мені подобається.По-перше за те що вона прходлить після зими і приносить до нас тепло.По-друге коли я прокидаюсь пташки співають ,а в зимку вони іколи не співали.Коли я вихожу на вулицю то починає світити тепленьке сонечко.А ще починають розквітати листочки на деревцях.Найголовніше що розта сніжок. Также йде дощик а я лблю гати за дощем.І нарешті можна не одягати теплий одяг. Я б розповідала ще багато чого . Ось за що я люблю весную

За що я люблю весну? Ця пора року у мене асоціюється з красивою молодою дівчиною. І не випадково, адже саме в такому образі зображують весну на ілюстраціях. Мені подобається тепла погода, не жарка й не холодна. Обожнюю сонячні дні, коли ясне блакитне небо над головою та піддуває приємний легкий вітерець. Світає рано й день дуже довгий. Всюди зелено та яскраво. У траві копошаться різноманітні комахи. У небі парять птахи, що прилетіли з півдня. Радіючи теплу і сонцю, вони голосно співають свої дзвінкі пісні. Не тільки у птахів, а й у більшості звірів починається шлюбний період.

Володимир Дрозд  

"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?  

 

Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»  

 

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.

Головним героєм оповідання Анатолія Дімарова «Тирлик» є маленький хлопчик років чотирьох-шести. Невідомо, звідки з’явилося у нього це прізвисько, але скоріш усього, так його прозвали ще тоді, коли він був зовсім маленьким і не вмів вимовляти звук «р». У Тирлика була мама, але вона жила далеко від нього і тому виховували малого бабуся і дідусь, з якими він жив на маленькому хуторі, де окрім Тирлика, дітей зовсім не було. Тому товаришувати хлопчикові доводилося з бабусями і дідусями, які разом з його родиною жили на цьому

дитяча лірика