Іть бкдь ласка, терміново потрібно написати твір роздум є дві теми 1) "ніхто не знає, що його в житті чекає" 2)"треба так жити, щоб нікому зла не чинити" за буду дужее вдячна

Так, я цілком згодна з цією тезою. Адже життя – це така цікава річ! Неоднозначна, мінлива, щаслива й нещасна водночас…

У кожного в житті свій шлях, але не кожен знає, що чекає на нього далі: на зупинці, в метро чи вдома або на роботі. Можливо, хтось над цим замислюється, а хтось просто пливе за течією. Та все ж таємниця майбутнього залишається. І розгадати цю таємницю може не кожен – не кожен має змогу у старості, осмислюючи пройдений шлях, зрозуміти, що прожив його недарма, що досяг усього, чого тільки міг досягти, про що тільки мріяв. А винні у цьому, як це не дивно, лише ми самі.  

Композиція завершеного художнього твору — наслідок творчого компонування як основного механізму створення художнього світу, який певним чином корелює з дійсним світом (по-своєму в натуралізмі, реалізмі, романтизмі, символізмі тощо). Композиція кожного твору індивідуальна, її типові особливості треба подавати з урахуванням своєрідності літературних напрямів, стильових течій, жанрових пластів. Теоретично в загальних рисах окреслюються певні спільні підходи до розуміння функцій композиції у творах літератури. На тематичному рівні композиція з хаосу, плину подієвого матеріалу вибирає, розташовує окремі епізоди, відводить їм певне місце, чергує реальне з уявним, фантастичним. Просторово-часова послідовність завдяки компонуванню набирає принципового значення, будується або тільки згідно з причинно-наслідковими залежностями, або враховує авторське бачення (чи його сваволю).

Відтак постає питання про персонажів, їх кількість, порядок введення у твір, роль в описаних подіях, групування у конфліктах, взаємини між персонажами, їхню типовість (винятковість), ставлення до прототипів. Все це становить вагомий пласт у композиції епічних і драматичних творів. З погляду композиції цілісного художнього твору важливим є те, як і чому автор добирає саме такі типи, а не інші, у якому співвідношенні вони перебувають, як вступають у конфлікт (драма) чи живуть у гармонійній злагоді (ідилія) тощо. Для розуміння своєрідності композиції твору важливо зауважити композиційну домінанту, яку складає або центральна постать, або головний конфлікт, або місце дії, до яких прямо чи опосередковано мають певне відношення всі інші компоненти композиції.

У мережі цих відношень виявляється композиційно-інтегральна роль наскрізних повторів, зіставлень, протиставлень, через які реалізується динаміка художнього образу цілісного твору і образів-персонажів: кожен з образів виникає поступово в процесі читання тексту і перебудовується під впливом сприйняття наступних компонентів композиції твору (див.: Антиципація; Літературно-художній образ).

Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко

Серед активних борців за майбутнє України, за утвердження нашої мови, культури в кінці першої половини — другої половини XIX століття були Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш. Доля цих людей різна, а об'єднує їх одне — любов до України, до її співучої мови, бажання бачити її вільною серед інших країн.

Народилися митці майже в один час: Т. Шевченко у 18)4 році, а П. Куліш у 1819 році. Щоправда, Кобзар був кріпаком, а П. Куліш ріс у вільній козацькій родині. П. Куліша називають людиною енциклопедичних знань свого часу, він навчався і в повітовому училищі, і в гімназії, і в Київському університеті. Хоч і вчився багато самотужки, підробляв учителюванням, однак був людиною вільною, а відтак мав і більше можливостей, ніж Т. Шевченко. Бо, як усім відомо, Кобзар наш 24 роки був кріпаком, і все, чого досяг, навчився, вмів — це лише завдяки самоосвіті. І лише велика обдарованість Т. Шевченка, помічена прогресивними поетами та художниками XIX століття, у 1838 році до стати вільним і дістати освіту у Петербурзькій академії мистецтв.

Невідомо, особисто мені, на жаль, чи зустрічалися Тарас Шевченко і П. Куліш у Петербурзі. Я думаю, що зустрічались, бо земляки в тодішній столиці спілкувалися між собою, а ще ті, які боролися за відродження українського слова і нашої історії. Але мені відомо з літератури, що Тарас Шевченко і П. Куліш, якому у другій половині 50-х років XIX століття Імператорською академією наук було доручено написати дослідження з історії, культури та мистецтва західнослов'янського краю, були членами Кирило-Мефодіївського братства. І хоча їх погляди на історію дещо відрізнялися, любов до слова, до українського фольклору була спільною.Особисті стосунки двох митців були дружніми, відомо, що Т. Шевченко був боярином на весіллі П. Куліша, однак, як це теж відомо з історії нашої літератури, П. Куліша лякали антицарські виступи Кобзаря. Громадянський подвиг П. Куліша в тому, що він почав писати твори з історії України українською мовою, видавав книги нашою мовою, заснував перший український правопис на фонетичній основі, був першим нашим, українським, професійним критиком, що високо оцінив творчість і Т. Шевченка, і Марка Вовчка, і Г. Квітки-Основ'яненка. П. Куліш був одним із перших, хто будив національну свідомість українців.

Т. Шевченко, який на собі звідав тягар кріпацтва та зневагу деяких російських панів щодо свого минулого, був більш непримиренний до суспільного ладу, закликав до боротьби з російським самодержавством. Кобзар вважав, що лише рідним словом не відновити волю України — і в цьому між ними різниця в поглядах. Т. Шевченко був захоплений романом П. Куліша "Чорна рада", декілька разів читав його і написав вдячного листа його авторові.

Про те, що обидва митці були небезпечні для царату, свідчить і вирок Миколи І П. Кулішу в 1847 році за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Як і Шевченку, цар написав на Кулішевій справі: "Запретить писать і сослать на спужбу в Вологду".

Отже, Т. Шевченко і П. Куліш — це борці за окреме існування України від російської імперії, борці, які кожен своїм шляхом і своїми силами служили Україні та її народові.