Твір-роздум на основі твору дрозда білий кінь шептало

Мої роздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки».

З точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…

Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…

Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться?

То як? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… Скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі…

Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От… І знов питання.

Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді. Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.

ответ:Коли в Радi у Вврховнiй

Руськомовний виступа,

Ви прислухайтесь, шановні,

Що він меле й телiпа.

– Без единого Союза

Далеко мы не уйдем.

Жить не сможем без России,

Неизбежно пропадем…

– Виступайте на державній! –

Із гальорки хтось гука.

– Перестаньте придираться! –

Чути з іншого кутка.

А йому ж державна мова

Непотрібна, зайва рiч.

Йому рiдна та, якою

Разговарівал Іллiч.

Проти вищого начальства

Вiн нiколи не ішов.

Що начальство iзрекало,

Те і вiн услід молов.

Не морочилась ніколи,

Твердолоба голова,

Українські чи російськi

Ті начальницькі слова.

Буде три державні мови

Чи чотири, чи одна, –

Ні тiєi, нi цiєї

Вiн не знатиме й не зна.

І його не мучить совість,

І – сумління не гризе…

Тож послухайте терпляче,

Ще чого він наверзе.

– Мы от наших оппонентов

Разных слушаем речей,

А живут они поддержкой

Иностранных богачей.

Потому они им служат,

Что живут за ихний счет!

Зачекаймо ще хвилинку,

Доки вiн затулить рот.

Зачекаймо й запитаймо:

– А тепер повiдай нам,

За який і чий рахунок

Ти живеш на світi сам?

Ти продуктiв добру купу

Умегелюєш щодня.

Що ж у тебе – є корова,

Власні кури чи свиня?

Може, ти свиню зарізав

І насмажив ковбаси?

Може, з власного городу

Ти картопельку їси?

У народу від нестатків

Уривається терпець,

А у тебе на загривку

Ледь зійшовся комірець.

Ти Росію сильно любиш?

Безперечно, це не грiх,

Але хто ж тебе тримає,

Не пускає до своїх?

Залиши нам Україну,

Не тягни до росiян,

Можеш пупа надірвати,

Це ж тобi не чемодан

Объяснение:

так бири читай

Людина, поєднує в собі всі види протилежностей. Одним з них є характерність для людини колективності та індивідуальності. Будучи відокремленою особою, неможливо добитися успіху у житті, тому вона змушена бути частиною певного колективу, виконуючи завдання і правила, які не приносять задоволення.

Приклад такого випадку описав Володимир Дрозд у творі «Білий кінь Шептало». Використовуючи алегоричний образ коня, він покзав, як важко і тяжко часом буває людині. Необхідно визнати, що Шептало було непросто, бо відчував, що був не таким, як інші тяглові коні. Будучи білим конем, він розраховував на інше ставлення. Думав, що він заслуговує жити в красі, задоволенні і щасті. Хотів, щоб їм милувалися, а не змушували носити тяжкості і виконувати роботу. Кінь не любив, коли його били. Шептало не просто відчував біль, а приниження, зневажання прав. Ситуація сумна, бо згубила коня совість і бажання бути корисним. Кінь повернувся до того, хто його експлуатував, хоча міг би обійтися без людини.

Існує безліч неординарних і талановитих людей, які займаються тим, що їм не цікаво, не подобається. Вони у такому становищі, бо хочуть бути корисними. Але згодом бачать, що їх не цінують, експлуатують і ставляться негативно. Їм тяжко, адже вони добре знають, що у них талант і здібності, які у сфері їх діяльності настільки потрібні, як красиве забарвлення тягловому коню.