Характеристика героїв твору "ніч перед беєм" олександр довженко

1. Іван Дробот: молодий танкіст із надзвичайною приємним лицем, онук діда Савки
2. Петро Колодуб: командир, Герой Радянського Союзу, безстрашна й невтомна людина, хоч на вид такий і маленький, і не дуже начебто здоровий
3. Дід Платон: рибалка, перевізник через Десну
4. Дід Савка: було йому літ сімдесят, чи може і більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою
5. Левко Півторак: полковник, син Платона Піаторака
6. Демид: син Савка
7. Борис Троянда: один із відступаючих через Десну

p.s. тут є цитатна характеристика

Роман “Євгеній Онєгін” – це не тільки кращий твір Пушкіна, цей кращий добуток всієї

Росіянці літератури. “Енциклопедія російського життя”, на думку В. Г. Бєлінського, містить у собі так багато

Значимого для російської людини: побут і природу Росії, кипіння політичного життя, ідейні суперечки,

Щиросердечні переживання й, звичайно ж, любов. Роман містить у собі кілька частин, які при бажанні

Можна розглядати як самостійні добутки в контексті циклу. У даній роботі ми розглянемо

Два листи (Тетяни і Євгенія) як ключ до розуміння образів головних героїв.

Сучасні Пушкіну читачі із захватом приймали перші розділи, декабристи ладили Онєгіна в

Передові люди століття, очікуючи романтичної поеми. Пушкіна уважно стежив за відкликанням публіки, про що

Свідчить його переписка із друзями – В’яземським, Жуковським, Плетньовим.

Якщо умовно розглядати “Євгенія Онєгіна” як центральний добуток усього творчості

Пушкіна, те все, що створювалося раніше, було підготовкою великого роману. Це рівною мірою й поема

“Руслан і Людмила” – перший досвід в епічному роді, і цикл південних поем.

1823 рік – початок роботи над “Євгенієм Онєгіним”. Протягом восьми років роботи над романом

Мінялася російська дійсність (зміна царів, страти декабристів), мінявся самого Пушкіна (розчарування в

Русі декабристів). Все це наклало відбиток на образ головного героя й на весь роман – плід

Восьмирічних праць.

Трактування образа Євгенія Онєгіна було дуже суперечливою. Наприклад, Писарєв дав таку оцінку:

“Тип марний, не здатний ні до розвитку, ні до переродження; онегинская нудьга не може зробити з

Себе нічого, крім безглуздостей і гидот”.

А думка Бєлінського інше: “Онєгін – добрий малий, але при цьому незвичайна людина”.

Достоєвський уважав Онєгіна “блукачем у рідній землі”, що “відірваний від народу, від народних сил”.

Образ же Тетяни завжди підносився до “натури геніальної”. На думку Достоєвського, Тетяна

Гідна бути заголовною героїнею роману, тому що “вона глибше Онєгіна й, звичайно, розумніше його”.

“Милий ідеал” – дбайливо збережений Пушкіним образ, він непорочний, гармонічний і доконаний. По-

Різному сприймалася остання сцена пояснення з Онєгіним. В. Набоков, як і Бєлінський, засудив

Рішення Тетяни відкинути любов Онєгіна, назвавши це “верескливою чеснотою”, що “повторює

Зазубрену репліку”.

Насправді складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо незважаючи на те, що кожен з нас більш-менш розуміє їх значення, та все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя смислом, тим самим роблячи нас людьми.Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова, Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту. на мою думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися