Характеристика міхи голого с тексту іван сила !

Другорядний персонаж.Прототип. Немає.Соціальне значення героя.

   Міха Голий - представних соціальних низів, підліток, у якого немає сім`ї, який часто голодний, у нього старе, пошарпане, брудне вбрання, немає житла. Щоб вижити  та не померти з голоду , він змушений красти. Ніхто не навчив його працювати. Він керується законами вулиці, яка для нього - рідна мати.

ответ:У восьмому класі я прочитала чимало цікавих творів. Вони були насичені різними подіями, емоціями, переживаннями. Кожен твір вразив мене. Прочитавши романи, вірші, повісті, я вивчила багато нових цікавих фактів про історію України, життя, звичаї, традиції та побут народу.

Є твір, який мені запам’ятався найбільше. Історичний роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» вразив мене, показав справжню історію України. Відомий український письменник зміг чудово зобразити історичні події доби Руїни. У творі утверджується думка про необхідність підвищення національної свідомості українців. Доводиться факт, що провідною силою для розвитку держави є національна еліта. У романі автор закликає до єдності народу заради щасливого майбутнього. Куліш акцентує увагу на суперечностях між козаками, шляхтичами, міщанами.

Роман сповнений різноманітними образами. Кожен персонаж має свою характеристику, усі риси підкреслені за до художніх засобів. Окремий герой твору часто відіграє важливу роль. Роман побудований на історичних фактах, тому вражає те, що були лицемірні, підступні, егоїстичні люди, які готові були знехтувати Батьківщиною заради власної вигоди. Найлукавішим героєм є Іван Брюховецький. Це політичний авантюрист, який будував свою кар’єру лише на брехні. Навіть автор ставиться до героя зі зневагою, називає його Іванцем. Брюховецький — безчесна людина. Спокійно дивлячись людям в очі, він говорив неправду, втирався в довіру народові, намагався справити гарне враження, вдавав із себе скромного чоловіка. Іван таки зміг дістатися своєї мети. На раді серед черні він був обраний гетьманом. Вражає підступність людини. Одразу ж Брюховецький починає пригноблювати людей, називає їх дурним мужицтвом. Не можна спокійно реагувати на підступність Іванця. Мабуть, саме через таких людей Україна й переживала такі важкі часи після смерті Богдана Хмельницького.

На противагу Брюховецькому у творі змальований Яким Сомко. Це справжній патріот своєї держави. Він щиро вболівав за щасливе майбутнє Батьківщини. Автор змалював Сомка в образі продовжувача дипломатичної політики Богдана Хмельницького. Яким не хотів аби через його власні інтереси починалися чвари. Цей чоловік мріяв про квітучу державу, прагнув, аби два береги Дніпра приклонилися під одну булаву. Сомко — щирий, розумний, сильний, сміливий ватажок, який прагнув об’єднати Україну. Письменник зображує героя гарним чоловіком, воїном з ясними очима, відданим, благородним гетьманом. Душа радіє, коли розумієш, що все ж таки є справжні патріоти.

У творі піднімаються не тільки проблеми патріотизму, гідності, а й тема кохання. Стосунки між Петром Шраменком та Лесею Череванівною займали провідне місце в романі. Звичайно кохання розвивалося не безхмарно, були складнощі. Я була дуже рада, коли дізналася, що Петро та Леся одружилися. Я вважаю, що вони є достойною парою. Закохані довго боролися за свої сильні, взаємні, щасливі стосунки — і вони дісталися бажаного.

На початку оповідання Федько постає перед нами як "чистий розбишака", в якого наче біс вселився. Він сам ніколи не був спокійний і не давав спокою іншим, збиткуючись із хлопців-однолітків і часто доводячи їх до сліз. Федьковій матері жалілися на нього і діти, і їхні батьки, за що хлопець мало не щовечора отримував від тата прочухана. Федько мужньо переносив кару, не скрикнувши ні разу, не заплакавши. Батько, хоч і дуже гнівався на сина, після покари нагороджував його двома-трьома копійками за те, що син говорив правду. Бо Федько, якби схотів, міг би одбрехатися, але він не любив брехати, оскільки не любив і видавати товаришів.

Повною протилежністю Федькові є Толя — ніжний, делікатний, смирний, завжди чистенький, чепурненький. Йому, як і кожній дитині, теж хотілося гратися з хлопцями, і він приєднувався до Федькової компанії. Але коли він приходив додому забруднений, подраний, то, щоб не гнівалися батьки і не карали його, звинувачував у всьому Федька — і тому знову перепадало від батька.

Коли настала весна і скресла крига, Федько, який побував на річці і бачив початок льодоходу, запевнив хлопців, що наступного дня покатається на крижині. Друзі, зачаровані його розповіддю, вирішили теж піти на річку. До них приєднався Толя. Завзятому Федькові було мало просто покататись на крижині, як це робили інші. Він надумав перейти по крижинах на той бік річки і назад. До того ж його спонукає на цей небезпечний вчинок зневажливе зауваження Толі, що Федько на це не зважиться. Але Федько таки зробив, що надумав, викликавши захват присутніх.

Толя заздрив Федькові, йому хотілося, щоб і ним так захоплювалися. Здавалося, це так просто — перейти річку по кризі, адже так легко й весело зробив це Федько, і він теж зможе.

Але насправді все виявилося набагато складнішим. На крижині Толя розгубився, і його чекала неминуча загибель. Йому на до ризикуючи своїм життям, прийшов Федько і врятував, хоч сам опинився у крижаній воді і мало не загинув.

І знову Толя вийшов "сухим" із цієї пригоди, 66 Федько не видав його, взяв усю вину на себе. Тяжко захворівши, побитий розлютованим батьком, Федько через три дні помер. Не стало доброго, відважного, чесного хлопчика.

А Толя із цієї пригоди не зробив ніякого висновку, залишившись боягузливим, черствим і бездумним. Він навіть забрав Федькового чижика, безсовісно збрехавши його матері, що виграв пташку у Федька.