Іть скласти віршовану байку, на будь яку тему, будь

Байка римована, робила сама не з інтернету.Успіху)))

1) Коли була написана і кому присвячена повість Марка Вовчка "Інститутка".

Повість була написана у 1558-1859 рр. і  присвячена Тарасові Шевченку.

2) Який соціальний конфлікт покладено в основну повість "Інститутка"?

У творі ми бачимо конфлікт поневолених і поневолювачів, тобто кріпаків та паничів. Читач помічає, яким волелюбним був наш народ, проте його дуже гнітили кріпацтво та солдатчина. Проте кріпаки активно протестують проти несправедливості та неволі, адже мають жагу отримати свободу.

3) Як у мові та вчинках Назара розкривається зростання самосвідомості трудового народу.

Спочатку Назар жартівливий та веселий. Його легко розсмішити, але згодом його настрої змінюються. Коли його віддають у солдатчину, то він каже: "Гірше не буде! От чи буде краще, - не знаю". Згодом Назар промовляє: "Із дранки та вберешся в переперанку". Він залишається гарним побратимом, щирою людиною, його вдача загалом абсолютно не змінюється. Коли він дає Прокопу гроші, а той журиться через борг, то каже: "Гай-га! Аби живі були". Назар остаточно не зламний, і саме у цьому образі втілено справжнє прагнення волі.

4) Моє ставлення до Устини з повісті Марка Вовчка "Інститутка".

Я ставлюсь до Устини дуже добре. Я співчуваю героїні та її долі. Проте я інколи не розумію її пасивності. Вона гарна дружина, мудра жінка, вірна подруга, на яку можна покластися. Ця дівчина втілює найкращі риси, які може мати українська жінка. Я захоплююсь Устино, її терпимістю, щирістю та добротою.

Мої роздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки». З точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь... Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині... Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться? То як? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати... Скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі... Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От... І знов питання. Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді. Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.