Які слова руйнують наше життя. твір-мініатюра

ответ:

нас людей руйнуть слова від тих від кого мі це не хотіл б чути,це наші рідні. але іноді таке трапляється ,що вони нас кривдять цим .

объяснение:

буває так що вони навіь цього і не помічвють але ми встрачаемо віру в себе . це все йде з дитинста ,коли ти щось не зрозумів на уроці а вчителька ора на теб при всіх , агов! зупинись ! так не треба робити ти не знаеш кім буде вона чи він а ти вже принижуєшь при всіх це боулінг! потім ця маленька дитина стає дорослою , воно памята як вчителька казала,

-ти нічого не вмієш! не розуміеш! не будеш вчится будеш двірником првцювати

і ось дитина уже доросла а вона не впевнена у собі , а чому

томущо її в дитинстві зруйнували цими словами. не будьте такими

ви не знаєтее ким буде дитина але вже руйнуете життя словами .

Відповідь:

У Тараса Григоровича Шевченка було тяжке кріпацьке дитинство. Тому багато його творів присвячено темі кріпацтва.        Вірш «Мені тринадцятий минало» — один з найкращих творів Т. Шевченка про його дитячі роки. Твір починається з показу веселого настрою хлопця, який любить життя. Навколо все любо: «Господнє небо, і село, ягня здається, веселилось! » Аче раптом головний герой згадав, що він кріпак. Усе навколо не належало йому:        Поглянув я на ягнята —    Не мої ягнята!    Обернувся я на хати —    Нема в мене хати!

       Тільки така ж кріпацька дівчина зрозуміла його горе та підійшла заспокоїти. І людська ласка зробила диво:         Неначе сонце засіяло,    Неначе все на світі стало     Моє... лани, гаї, сади!..

       Тільки людська доброта допомагала юному Тарасу Шевченку віритн в щасливе майбутнє.

Пояснення:

Якось (це було років два-три тому) я просто сиділа, гортала сторінки хрестоматії і, зупинившись навмання на одній сторінці, почала читати просто з твору. То була повість «Кайдашева сім'я», і тоді вона видалась мені неймовірно смішною, кумедною. Я читала і не могла відірватись... 
Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків. 
Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди. 
Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!».