Хто такий оповідач? в розповіді "три зозулі з поклоном"

Оповідь ведеться від першої особи — сина-студента.

Завдання: За твором "Місце для дракона" написати міні твір-роздум на тему "Хто ж насправді у цьому творі є драконом, а хто - людиною".

Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали твір "Місце для дракона", який справив на мене неабияке враження. Цей текст змусив мене замислитися над тим, хто ж справді у творі є драконом, а хто - людиною. У нашій свідомості дракон - це хиже створіння, яке діє за законами тваринного світу. Але ця казка-повість змушує змінити звичне ставлення до цих створінь.

Дракон Грицько дуже добрий, щирий та відданий. Він переймається важливими проблемами буття, прагне вчитися, пише вірші. Тобто це творча особистість, яка хоче постійного розвитку. Повним антиподом йому виступає князь, за наказом якого і знищено Грицька. Він і є справжнім драконом з його хижацькою натурою.

У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».

Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.

Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.

Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.

Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.

 Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».