Сложить характеристику герасима из произведения карпено-корого "сто тысяч" ( 8-ой класс, желательно на украинском) лучшему 10 пкт

калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «як радісно тебе загрібати докупи, в одні приобрітав би тебе без ліку». власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не рук дружину параску і сина романа. заради достатку і збагачення калитка здатний пожертвувати коханням і щастям романа та мотрі. посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. а сина хоче одружити з пузирівною, заявляючи: «мені треба невістку з приданим, з грішми».калитка — жадібний і скупий. з великим задоволенням він розповідає копачеві, як, заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «і тобі не гріх? неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! не пропадеш, як до обіду » своїх робітників калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: « би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.калитка заздрить багатшим жолудеві та пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. у гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями калитка йде на злочинні махінації. за п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. самому страшно братися за цю невідому справу, тому калитка запрошує кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. хоча калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. у відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «краще смерть, ніж така потеря! »я вважаю, що герасим калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.

слова й діяння великого кобзаря співзвучні з сьогоденням. його каторжний шлях боротьби з кріпосництвом, можновладцями, людськими слабкостями вражає уяву тих, хто здатен до співпереживання й відчуття прекрасного. тернистий шлях власної долі генія українського народу був наскрізь пронизаний устремлінням принижених прорватися крізь грати духовної задухи до зірок волі. поет жив за кордоном честі: нічого для себе — все для людей. те, що відчували, переживали його співвітчизники, проніс кобзар через голгофу реального життя:

в неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було.

про що говорять ці рядки? шевченко — мученик чи щаслива людина?

випало на його долю випити до дна чашу отруйних випаровувань чуми кріпосництва у дитинстві, юності, пережити потрясіння арешту, знущання під час допитів у казематі, поневіряння десятирічної солдатчини. майже все життя терпіти муки й муштри. де ж бралися сили на це? сили все вище підійматися зі справжньої дияволіади умов до вершин вселюдської духовності, весь час нарощуючи бунтарський потенціал, досягаючи геніальних проривів у схованки людської душі? ще й здобуваючи навичок майстерного володіння пензлем художника, сповнюючись інтелектуальною могутністю, яка підкорила часи і покоління?

з давніх-давен відомо, що головне в людині — її духовний всесвіт, тому першим уроком шевченка для мене стало те, що він з'явився перед нами як живий символ пробудженої народної самосвідомості, органічним голосом українців, що оголосив усьому світові про свою високу місію нести тяжку долю відповідальності за світ й усе гуманне в ньому.

саме ім'я тарас означає «гнівний». мабуть, тому й з'явилася з надр мас людина, яка розділила з народом драматичну долю. тому стільки пронизливої, всепереможної любові до україни у рядках поезій:

я так її, я так люблю мою україну убогу, що проклену самого бога, за неї душу погублю.

другим головним уроком шевченка є його безприкладна любов до всього сущного на землі, до головних людських цінностей, його сповнений дитячою чистотою й довір'ям гуманізм. відомо, що рівень культури, цивілізованості будь-якого суспільства найяскравіше виявляється у ставленні до жінки. наш поет усіма своїми думками виявив шанобливе ставлення до жінки-матері, трудівниці, коханої. космос його любові безмежний.

скільки ніжності, співчуття, відданості, скільки випромінює поезія нашого великого співвітчизника, що молився за всіх , принижених, не відшукати у жодного іншого поета світу. тому не випадково його вірші часто піднімаються до висот ідилій, коли краса поетичного й чистота життєвого стають синонімами, тоді й з'являються такі шедеври, як «садок вишневий коло хати», «ісаія. глава 35»

третій урок великого художника в тому, що, бувши глибоко національним, шевченко вдивлявся в інтернаціональні обрії, досягаючи висот, розуміючи, висловлюючись сучасною мовою, діалектики інтернаціонального і національного. ніякої чванливості, вузької обмеженості думки, презирства ні в поезії, ні в житті до людей інших національностей. усім він простягав руку дружби — і росіянину, і поляку, єврею і казаху. поет сповідував принципи спільності, не робив гнівних розмежувань у своєму презирливому ставленні до «свого» українського пана, до російського поміщика, гонористого шляхтича, купця-єврея.

нарешті, четвертим уроком шевченка була його величезна любов до рідного пригнобленого народу. ця любов породжувала ненависть до будь-яких проявів експлуатації, рабства, принижень людської гідності. гнів — головна рушійна сила його думки, завжди публіцистично загостреної, сатирично вбивчої, що знищує зло у вигляді царської вседозволеності, розгулу тиранії, чиновницько-бюрократичного самозадоволення, рабськи переродженої особистості, політизації свідомості.

пантелеймон куліш писав про шевченка: «широко він обняв україну з її могилами кривими, з її страшною славою, і співану народну річ обернув на живопис того, що було і що єсть на вкраїні. його устами увесь наш народ заспівав про свою

і з того часу всі з нас поділились на живих і мертвих, та й довго ще ділитимуться».

так, мабуть, довго. бо генії народжуються раз у сторіччя, щоб указати нащадкам вірну дорогу до самовизначення.

пишучи про уроки шевченка, євген маланюку своїх працях відзначав: «скажу коротко і просто: навчитися шевченка не можна. його можна сприймати або не » здається, я сприйняла. хоча між генієм і сучасністю завжди прірва. геній віддає себе до останку, а сучасність бере від нього те, що вона здужає взяти.

осмислюючи події 30-х років xx ст., бачимо, що в період культу особистості великого кобзаря вважали надто національним, занадто українським, дуже різкою здавалася його поезія. у застойний період різні збори «без ведома», тим більше з українським «акцентом», м'яко кажучи, були небажаними.

я народився в україні, і мені безмежно дорога ця земля. це і тарасова гора під каневом, це край дивовижної природи, край, де колись панували славетні козаки: сильні, мужні, красиві люди, а головне — вільні!

багатство україни — це золоті пшеничні лани. ось чому на нашому прапорі є жовтий колір, який і символізує безмежні лани пшениці. другий колір на прапорі — блакитний — це чисте небо україни.

любити свою батьківщину — це значить не тільки пишатися її славною історією, але прагнути своїми діями ще вище піднести її велич, повсякчас дбати про втілення в життя світлих ідеалів.

україна має багато талановитих синів і дочок, які ві усі свої знання, уміння, щедрість сердець рідній неньці. кому зараз не відоме ім’я великого кобзаря — тараса шевченка, який вірив у те, що «оживе добра слава, слава україни»? хто не знає видатного каменяра — івана франка, або українську дочку прометея — лесю українку? ! виринають з небуття нові й нові імена, імена тих, хто любив рідну землю, хто вірив у неї й боровся за її щастя: пантелеймона куліша, василя симоненка, василя стуса і ще багатьох і багатьох.ми вже досить дорослі, аби замислюватися про своє майбутнє, своє і своєї батьківщини. я прагну стати корисним для свого народу, вирости громадянином з активною життєвою позицією, хочу впевнено орієнтуватися в проблемах сучасності, бачити перспективи розв’язання цих проблем. для цього насамперед треба вчитися, любити свою державу, щоб обрана професія принесла якнайбільше користі.

зараз, коли україна все більше і більше скочується в розряд відсталих, слаборозвинених країн, їй дуже потрібні фахівці з новою свідомістю, патріоти, які б жадали не особистої наживи, а слави для своєї держави, її виходу на широкий європейський і світовий простір у ролі рівноправного ділового партнера.

усе частіше ми замислюємося над тим, чому живемо гірше від громадян цивілізованих держав. і звинувачуємо при цьому всіх: від керівника підприємства, закладу до президента. та забуваємо, а може, і не знаємо того, що впродовж століть не мали держави, не мали свого правочинства, не мали законів, які не тільки були б виписані на папері, але й були дійовими. я мрію, щоб врешті-решт по-справжньому запрацювали наші закони, щоб на краще змінилося наше життя, щоб україна стала великою країною. і це буде залежати від нашого покоління, у деякій мірі особисто від мене.