21 ! уявіть, що учням вашого класу довелося взяти участь у створенніфільму за повістю і. франка «захар беркут». поміркуйте, хто з ваших однокласників і яку роль зміг би зіграти в ньому най-краще. обгрунтуйте свій вибір. ​

"Повага інших-гарний привід,щоб поважати самого себе".Так,я вважаю,що ця думка слушна,але потрібно розібратися,що приховано за цими рядками.
Я вперше задумався,наскільки мене поважають інші,і за що.Я звичайний хлопець,зі звичайної родини,звичайний школяр.За що мене повинні поважати інші?Тут,напевно,потрібно підійти до цього питання більш широко.Чого я досяг за свої 15 років життя?Як до мене ставляться мої батьки,вчителі,однолітки?
Звісно думка батьків буде суб'єктивною.Але це тільки на людях.Коли я опиняюсь у колі сім'ї,то більших критиків,як мої тато і мама годі й шукати.Але я завжди прислухаюсь до їхньої думки.Вони більше знають та розуміють,тому їхні слова для мене багато чого важать.Я поважаю їх-вони поважають мене.Вони мені довіряють і я зроблю все,щоб не зруйнувати їхніх сподівань.Тоді я і себе почну поважати.
Вчителі теж займають у моєму житті не останнє місце.Вони всі різні,а інакше і бути не може.В кого,як не в них набереться достатньо терпіння  до таких телепнів,як ми.Я поважаю своїх вчителів за їхню невтомну працю,за їхні знання,за їхні зусилля донести до кожного з нас всі тонкощі свого предмету.І я сподіваюсь,що вони поважають і мене.За те,що я хочу вчитися,нехай це мені і не завжди вдається.За те,що я став для них часточкою їхнього життя,і просто за те,що ми за роки навчання стали великою шкільною родиною зі своїми  радісними та не завжди хвилинами.
Мої друзі-це окрема історія.Ми всі варті один одного,дружимо роками і довіряємо роками.Ми просто повинні поважати один одного,інакше це вже не буде лружба.
Повага інших до себе можлива лише за умови,коли ти поважаєш сам себе.Ці поняття прямопропорційні.

Я б не хотів би мати таке життя як у Павлуся , адже ти не побачиш світу не покохаєш якусь дівчину і взагалі не залишиш після себе ніякого сліду.Я не впевнений , що хочу бути таким як Павлусь. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? В уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. Жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.