Привіт.мені треба зробити повній аналіз вірша "ой під вішнею , під черешнею" тема, идея, жанр, мотив, і всі художні засоби . вірш знизу.. ой під вишнею, під черешнею стояв старий з молодою, як із ягодою. і просилася, і молилася: – пусти мене, старий діду, на вулицю погулять! – ой і сам не піду, і тебе не пущу, бо ти мене, старенького, покинути хочеш.* куплю тобі хатку, іще сіножатку, і ставок, і млинок, і вишневенький садок! – ой не хочу хатки, і ні сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка! ой ти, старий дідуга, ізогнувся, як дуга, а я молоденька, гуляти раденька! ой ізгиньте, пропадіте, всі старії кості, не сушіте, не крушіте мої молодості! ти в запічку: кахи-кахи, я з молодим: хихи-хихи. ой ти все спиш, а я плачу, тільки літа марно трачу!

Тема:розповідь про тяжке сімейне життя у шлюбі по рахунку.    Ідея:засуджуеться шлюб по рахунку сімейне життя без любові Рід:лірика Жанр:родин-побутові пісні Основна думка:треба бути з тим, кого любиш

Тема:розповідь про нелегку долю молодої жінки,яка була вимушена вийти заміж за старого чоловіка з розрахунку; Головна думка:треба одружуватися з тією людиною,яку дійсно кохаєш; Рід:Лірика; Вид:родинно-побутова; Художні засоби: Епітети:вишневецький садок,старий дідуган,старії кості; Порівняння:як із ягодою,як дуга; Звертання:старий діду; Протиставлення:спиш\плачу; Звуконаслідування:кахи-кахи,хихи-хихи.

Злам XVIII—-XIX ст. позначився появою нового літературного напряму — ро­мантизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой зда­тен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.

Світову славу Г. Гейне принесла збірка «Книга пісень» (1827), до якої ввійшли вірші 1816—1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину» та «Північне море», окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з «Подорожі на Гарц». Але це не було механічним об'єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію зако­ханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.

Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому «троянди немов неживі», «фіалки такі мовчазні», пісня жайворонка у блакиті «гірко дзвенить», сонце — «холодне», земля — «пустельна» і «сіра, мов труна».

Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.

І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.

Найчастіше почуття несе йому лише «жуть-тугу навісну», що «палить душу й тіло».

Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає «стару, але вічно нову історію». Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання перехо­дять у світлий смуток:

Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.

Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи — його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:

Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру — Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.

Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його ото­чує ненависне йому «порядне товариство»:

Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, — Ох, коли б їм серця трохи!

Серця в груди, і в те серце — і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.

із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст.ихії, там «зітхають віль­но груди».

У третьому циклі «Книги пісень» Гейне використовує традиційний для роман­тиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.

Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.

Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.

«Книга пісень» Г. Гейне — визначне явище не лише в німецькій, а й у світо­вій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з «Книги пісень» надзвичайно глибокі за змістом, образні й ме­лодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати лірич­ному герою Гейне

Объяснение:

В исторической повести украинского писателя и поэта

конца девятнадцатого - начала двадцатого столетий Ивана Яковлевича Франко

под названием «Захар Беркут» говорится о том, что жители села Тухля

верили в то, что росшая в долине рядом с водопадом огромная и очень старая липа,

из-под корней которой бил родник с прозрачной водой, не была обычным деревом.

Эта древняя липа была свидетелем того, что происходило в мире задолго до их рождения.

Люди считали, что гигантское дерево являлось даром их древнего властителя, царя великанов,

который посадил её своими руками в знак своей победы над богиней смерти Мораной.