Твір "мої враження від прочитання суспільно-побутових пісень"

Пісенний народний фольклор – один з найбагатших елементів української культурної спадщини загалом. На сьогодні нам відома дуже велика кількість різноманітних ритуальних та інших пісень, що так чи інакше використовувалися за життя кілька сотень років тому. Та навіть через таку пітьму часу вони продовжують жити в українському селі, де традиції є чимось куди більш важливим ніж плин часу.

Тематика родинно-побутових пісень дуже широка. Справа в тому, що вони охоплювали всі важливі для сільської людини події. Таких, як можна зрозуміти, було досить. Зазвичай, охарактеризувати їх можна глибокою моральністю і психологічністю – саме ці аспекти життя і грають найбільшу роль у семантичному наповненні.

Сюжетність цих творів дуже проста, бо розповідей саме про трудові дні, важку долю тут знайти не можна. На це є багато причин. Але, антураж, що створюється піснями сприяє розумінню тієї атмосфери суспільної праці і взаємодо що так чи інакше заглиблює слухачів і читачів у тогочасні реалії.

Звісно, найширше поле для родинно-побутових пісень – це тема кохання. Це зрозуміло, бо де ще можна знайти стільки найщиріших переживань, що відображають усі грані людського життя.

Найчастіше розкривається тема молоді. Молоді українці та україночки показуються вже відповідальними людьми, з високими моральними якостями, що, загалом, не заважає їм закохуватись, та тримати це почуття між двома людьми до кінця життя.

Аналізувати ці фольклорні мотиви досить важко, бо конкретних героїв у поезіях зазвичай немає. Це скоріш звернення до когось, і лише в цьому випадку такі пісні можна сприймати в цілому. Так, наприклад, описи українських дівчин, що так часто зустрічається, не дуже конкретний. Там описується краса в цілому, а не певна людина.

Також, не можна оминути і тему сімейних відносин, де побут стає головним полем зустрічі двох людей. Таким чином часто оспівувалася важка доля невісток, виданих заміж силоміць. Таке траплялося частіше, ніж можна подумати. Та сила українських жінок завжди перемагала, не даючи їм зламатися навіть в найгірших обставинах.

Відповідь:

Тарас повертається підняти люльку для тютюну, не хоче він, щоб його річ дісталася ляхам. Вірна супутниця битв не може потрапити до рук ворогів, і отаман опиняється у полоні. Існує частка трагізму в долі отамана, але в цьому реальність життя. Часто необдуманий вчинок, безглуздість призводять до трагедії. Поляки прагнуть зробити страту ненависного ним отамана принизливою. Вони сподіваються, що його смерть стане жахливою для товаришів, але гірко прораховуються. Самі того не усвідомлюючи, вороги прирівнюють Тараса до Христа. Ляхи розіп'яли могутнього Бульбу на дереві. У сприйнятті читача з'являється дуб, міцне як козак дерево. Воно чинить опір вогню, як і сам герой. Схожість із релігією, за яку бореться Тарас, незаперечна. Вороги своїми руками зводять отамана до рангу святих. Поводиться козак як Христос. Спокійно стоїть у вогні. Він ніби не відчуває болю та проникнення полум'я в тіло. Йому заважає тільки дим, який не дає бачити, як далеко випливають його товариші, щоб зміцніти і повернутися помститися за нього. Полум'я – символ пристрасті, вічності, пориву нагору до неба. Справжній російський богатир не зламаний. Він підказує товаришам, як їм врятуватися та уникнути загибелі та полону.

Пояснення:

Письменником постійно «опікувалася» поліція, поки взагалі не заборонила йому займатися навіть репетиторством. У 1892-1896 роках Михайло Коцюбинський працював в Одеській філоксерній комісії, яка боролася з філоксерою - шкідником винограду. Повість «Для загального добра», в основу якої лягли реальні факти, розповідає про страшне горе виноградарів, яких розоряла і філоксера, й антифілоксерна комісія, що палила заражені виноградники й прирікала їхніх господарів до зубожіння. Твір мав широкий розголос серед читачів і приніс М. Коцюбинському велику славу.