Писанкиу дохристиянські часи писанка виконувала роль *оберега*. наші предки вірили в *магічну* силу писанки. глиняні писанки, якими відганяли злі сили, були знайдені в давніх похованнях. в україні *археологи* виявили близько двадцяти міст, що були центрами виготовлення цих амулетів. нині писанка пов'язана х християнським святом великоднем. ось що розповідає легенда. коли ісуса христа вели розпинати, йому назустріч трапився убогий чоловік, який ніс яйця в кошику на базар продавати. хрест був важкий падав під його тягарем. чоловікові жаль стало божого сина. він лишив кошик на дорозі й пішов ісусові, й ніс хрест аж до місця розп'яття. коли ж повернувся до кошика, побачив, що яйця обернулися на писанки виготовлення писанок різні. найпростіший із них такий. у зроблений із тонкої бляхи писачок наливають розтопленний віск. виписавши воском орнамент на шкарлупі яйця, занурюють його у фарбу. ті місця, де було воском, залишються білими. місця, воском не і, набувають потрібного кольору. щоб віск розтопився, яйце трохи підігрівають. після цього білі місця розфарбовують іншим кольором. яйця, пофарбовані одним кольором, називають крашанками. їхні кольори мають певну символіку. червоне яйце означає радість, життя, любов. блакитне уособлює. блакитне уособлює небо, повітря, здоров'я. зелене означає багатство та врожай. про писанки збереглося багато легенд. одна з них стверджує, що від кількості писанок залежить доля світу.доки пишуть писанки, існуватиме світ. отже пишіть писанки! 1.поясніть лексичне значення виділених слів. перевірте себе за тлумачним словничком.2.визначте тему та головну думку тексту.3.складіть план тексту, запишіть його.4.за планом перекажіть текст. 40 ! (если что, слова в звёздочках, это слова выделенные жирным шрифтом)

 Майже всі люди на планеті щасливі.
 Є такі люди, у яких немає ні батьків, ні друзів, ні власних іграшок. Ви запитаєте, "що взагалі потрібно людині для щастя". Для цього нам потрібні батьки, вони, немов сонечко, яке нас зігріває. Всі діти щасливі з батьками. Шануй, люби їх! Не давай їм час плакати! Розважай їх, адже вони для дітей найголовніше, що є у світі. Для дітей, у яких зараз немає батьків, вони дуже сумють. Поважай своїх батьків, вони завжди на твоїй стороні. Вчися гарно, і батьки тобою будуть гордитися. Не потрібно забувати й про своїх друзів, однокласників, адже вони такой до тобі у складній ситуації. Не ображай їх, допомагай своїм одоліткам. Потрібна буде тобі до вони тобі до Коли в тебе немає друзів, ті почуваєшся самотньо, але потрібно всеодно знайти собі друзів, не багато, але всеодно ж знайти. Їх також потрібно поважати. Щоб у тебе буду багато друзів, будь ввічливим, а також толерантним!
 Для щастя людині необхідні, в першу чергу, батьки, а потім вже друзі та інші родичі.

Нараз виринула недалеко постать, розхилювала осторожно обома руками штивне море збіжжя і підійшла прямо до неї. Се був Михайло.

Вона перелякалася. Він з'явився, неначе з-під землі виринув, її єство підлягало могутньому впливові неожиданої хвилі й не могло від нього освободитися.

— Добрий вечір, Анно! — сказав сердечно, знімаючи капелюх, і додав їй руку.— Відки вертаєш так пізно?

— Від Онуфрія з грибами! — відповіла слухняно, мов дитина, тремтячим голосом.

Він мовчав хвилю і дивився на неї. Стояла перед ним темнява, пряма, замкнена високим житом, мов смерека, її голова була схилена низько на грудь, а руки спущені вділ. Ніч була така погідна і прозора, така прегарна й тиха,— нічого, крім цвірінькання сверщків...

Він бачив виразно її голову і її сумовито закроєні уста.

— Анно! — почав зворушено.— Глянь на мене! Я знав, що ти йшла до Онуфрія. Я ждав і визирав цілий час за тобою... хотів із тобою поговорити.

Сказавши се, поклав обі руки на її рамена, оглядаючись заразом притім лякливо позад себе. І він був соромливий і полохливий; ніколи в житті не промовляв ще так до дівчини. А як і вчинив се, то не довіряв і самій тишині ночі й мовчазним нивам.

Вона позирнула на нього, щоб опісля опустити очі. Ціла повага її єства обхопила її і заволоділа нею цілковито. До того прилучилося дике зворушення, що замкнуло їй уста.

— Анно! — тягнув він ніжно далі, притягаючи її несміливо до себе.— Ти мовчиш так, як би я хотів тебе бити; може, тому, що йдеш через моє поле? Сею стежкою йде кожний, хто хоче. Ти можеш десять разів більше від інших ходити, коли схочеш. Я вистелив би тобі сю стежку найкращими килимами моєї мами. Я люблю тебе!

Вона поблідла, глянувши на нього дико зворушеними очима, і мовчала далі. Щастя було таке велике, але й таке несподіване, що вона стала безрадна й не знала, що сказати.

— Я люблю тебе, Анно, вже віддавна! Ти така гарна й добра! Хочу тебе взяти за жінку, тебе одну! Тебе одну-однісіньку! Ти мусиш мені сказати, чи ти хочеш і чи любиш мене?

Паралізуюча повага усунулася з її душі. Вона обвила його шию руками й повисла на ній.

— Ти любиш мене врешті.— Любиш мене, Михайле? Я сього не знала! Я така бідна... Я нічого не маю... Я не маю поля... Але я тебе люблю...

— Я не питаю за поле, зозулько...

— Але я тебе люблю... знаєш?

— Хотів знати...

Поцілувалися.

З цілою повагою, яка була їй властива, пробилася її глибока любов; з цілою потугою молодої лиш десь-не-десь культурою діткненої душі розлилася вона тепер і розігралася гучно. Була цілком сповнена любов'ю, цілком перейнята тим надсильним, досі завсіди лиш боязко заховуваним, затаюваним почуванням.

Але так, як воно зложилося, було майже не до увірення. Найпорядніший, найліпший хлопець у селі і один із найпожаданіших любив її. ЇЇ, що нічого не мала, була убога, і лиш виставлена на гнів матері і штовханці брата, якою ні один хлопець у селі не журився, яка не істніла для нікого, крім для своїх хлібодавців.

— Я стільки по ночах наплакалася! Бог один лиш зна тихо, ховаючи соромливо голову на його грудь.

— Чому, любко? — питав він, гладячи її чорне, у світлі блистяче волосся і притискаючи її до себе, мов дитину.

— Бо так! Як було мені не плакати? Все було таке смутне! В мене нема ні жміньки землі, ні грошей. Моє серце підгризало щось, мов червак. Я ані знала, що ти мене любиш, ані що...

— Ані що хочу тебе за жінку взяти? — докінчив він речення й усміхнувся.— Але тепер уже знаєш! Тепер не потрібуєш уже плакати! Віджени смуток і візьми замість нього мене! А як тобі знов коли стане на серці тяжко, то вийди й поцілуй мене! Доки я ще тут, цілуй мене! Доки я ще тут...

— Та й доки я жива по світі ходитиму, Михайле! — сказала, обнявши його дико за шию і надставляючи з несказанною щирістю молоді, непорочні уста до поцілунку.

— І доки я по світі живий ходитиму! — сказав глибоко зворушеним звуком, із щирою вірністю й сердечністю, і поцілував її.