Вкайдашив припиняються за яких умов сварки

Груша засохла, а оскільки вона була причиною їхніх сварок, після цього вони помирилися.

Так, вона актуальна, тому що, саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними. Думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більше десятиліття є вільною країною?! Але я твердо повторю: твори Тараса Шевченка є актуальними і сьогодні.

Згадаймо його славнозвісне: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами". Не думайте, що поет постає тут "росіяноненависником", адже москаль для нього — не синонім росіянина, а солдат московської армії. І застерігає він тут тих дівчат, які довірливо віддаються першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. Скажете, що жінка у XIX і XXI столітті має абсолютно різний статус, різні можливості, і ваша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину XIX століття? Не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета.

А вічна тема материнської любові? Невже хтось байдужно прочитає рядки про неї?

У нашім раї на землі

Нікого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим —

читаємо у вірші Т. Шевченка. Скільки стоятиме світ, стільки будуть поети славити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. І Марія, наймичка, "слєпая" завжди будуть викликати у людей пошану і співчуття.

А тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета.

Нема на світі України,

Немає кращого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати кращого добра,

Добра святого —

дорікає Шевченко своїм землякам. А наші сучасники також нерідко шукають "кращого добра" по закордонах, розпродаючи при цьому Україну по шматках. І до сьогодні не знають своїх коренів, і погоджуються з тим, що ми — "моголи або слов'яни" — байдуже, —?би був прибуток. І тому й досі повторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова:

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

А поема "Кавказ", на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. Вона була написана у 1845 році, коли царська Росія вела на Кавказі загарбницьку війну. Минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо?

А поки що течуть ріки,

Кривавії ріки!

Війна в Чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян, а і всіх тих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. І течуть, течуть криваві ріки в горах Кавказу...

Чи переконалися ви в тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя? Отож давайте частіше звертатися до "Кобзаря", шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, адже недаремно закликав поет:

Учітесь, читайте

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь...

А що може бути найбільш "своїм".

Жанр: народна чумацька пісня.

Тема: зображення важкого чумацького життя, трагічної долі чумака, який не повернувся додому з далекої поїздки.

Ідея : виразити співчуття чумакам, важке життя яких привело до смерті.

Основна думка: співчуття нелегкій долі чумаків.

Образи: криниченька, сива зозуленька, зелений байрак, чисте поле.

Художні засоби.

Сталі (постійні) епітети: чистім степу, сива зозуленька, сирої землі.

Епітети: сиві воли, сірі воли, зелена муравина, зеленому байраці.

Метафора: «Воли ... доріженьку чують».

Гіпербола: «Насипано та сирої землі, що не можу підняти».

Повтор (рефрен, приспів) : «З неї вода протікає», «Бо в Крим доріженьку чують», «В чистім степу при долині», «Та в неділеньку вранці», «Та все ….», «Хоч обидві подати».

Повтор (тавтологія): «Ой Бог знає, та Бог і відає», «Умер, умер чумаченько».

Ніжно-зменшувальні (пестливі) слова: криниченька, доріженьку, чумаченьки, неділеньку, зозуленька.

Звертання: «Ой, подай, чумаче, та подай, голубе …», «Ой рад би я, моя мила ..».

Паралелізм: «В степу колодязь, з неї вода протікає - ... Чумак сиві воли пасе, Але з колодязя напуває», «Ой у степу криниченька, З неї вода протікає Гей, там чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває».

Звуконаслідування: «ку - ку»

Кількість строф: шість.

Рими: протікає – напуває, п'ють – чують – ночують, долині – муравині, чумаченько – чумаченька, вранці – байраці, ку-ку – руку, подати – підняти.

Пісню можна умовно поділити на дві частини. У першій йдеться про мандрівне життя чумаків, «ночують у чистім степу», щоб прогодувати свої родини. У другій частині чумак помер у дорозі і поховали його в чужій стороні.

Сива зозуленька – туга родини за своїм годувальником.

Твір пронизаний сумним настроєм.

ОЙ У СТЕПУ КРИНИЧЕНЬКА

Ой у степу криниченька,

З неї вода протікає. (2)

Гей, там чумак сиві воли пасе

Та з криниці напуває.

Воли ревуть, води не п'ють,

Бо в Крим доріженьку чують. (2)

Ой Бог знає, та Бог і відає,

Де чумаченьки ночують.

Ой ночують чумаченьки

В чистім степу при долині, (2)

Розпустили сірі воли пасти

При зеленій муравині (густа молода трава).

Умер, умер чумаченько

Та в неділеньку вранці, (2)

Поховали того чумаченька

У зеленому байраці (ліс у долині; порослий чагарником, лісом яр).

Ой прилетіла сива зозуленька,

Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)

— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,

Та хоч правую руку!

— Ой рад би я, моя мила,

Хоч обидві подати: (2)

Насипано та сирої землі.

Що не можу підняти