Зясуйте значення крилатих висловів біблійного походження що подані в рубриці зауважте 30

1) В поті чола (важкою працею). "В поті лиця ти їстимеш хліб" (Бут. 3:19) - сказано Богом Адаму, вигнаних з раю.

2)Внести свою лепту (внести посильний вклад). Внесок - дрібна мідна монета. За словами Ісуса, дві лепти вдови, покладені в храмову жертвенніцу, коштували набагато більше багатих пожертвувань, т. К. Вона віддала все, що мала (Марк. 12: 41-44; Лк. 21: 1-4).

3)Корінь зла (джерело зла). "Коли корень справи знаходиться в ньому!" (Іов. 19:28). "Бо корінь усього лихого то грошолюбство" (1-е Тим. 6:10).

4)Не судіть, і не судимі будете. Цитата з Нагірної проповіді Ісуса Христа (Матв. 7: 1).

5)Незважаючи на особи. «Не звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого веселіше" (Втор. 1:17).

найбільш ціною те,що Роксоляна надзвичайно розумна.Вона знала кілька мов і завдяки цьому могла вільно спілкуватися з послами інших держав,листувалася з правителями ПОльщі,Венеції та Персії.РОксоляна давала слушні й мудрі поради самому султанові,це жінка,яка була світською людиною.Так мало того що вона не тільки не закривала свого обличя,як це було прийнято у мусульманок,а й навіть дозволяла малювати свої портрети відомим у той час художникам.Також Роксоляна займаласябудівництвом споруд і одогонів,брала участь у воєнних походах на рівні чоловіків(була присутня під час облоги турками  Родосу,Білгорода,Відня) і разом із Сулейманом правила Османською імперією.Цим вчинками вона показує себе з хороброго боку,це мені й найбільше сподобалося.Авже ж Роксоляна не могла не мати негативних рис,тим більше в такі жорстокі часи й у такій швидкій на розправу державі,як Туреччина,але всі її вчинки були рішучими,і оцинювалися як найвище,тому що не ккожна жінка була спроможна на таке.

незнаю,я написала ось такий твір,та отримала 11,можливо щось із цього тобі і знадобиться:)
а,і якщо є помилки,то вибачай)

Андрій Малишко

   В завійну ніч з незвіданих доріг,
Від злих заграв і переправ жорстоких,
Мене тривожать дальні голоси
 Живих і мертвих, знаних і забутих;
 З обличчями, притертими, як пил,
 З корінням рук, з півкулями зіниць,
В пороховім завзятті, як в надії,
Ті голоси вплітаються вночі
У дерево, в невкриту сизу воду,
 І спопеляють камінь жаром слів,
 І спопеляють серце.
 — Не забув?
                   Не кинув нас на муку і розпуку?
Вставай, іди! — І я встаю, мов клен,
                      Пронизаний очима й голосами...