Milovidova
?>

Напишіть стислий зміст думи «сокіл і соколя»​у неділю барзе рано-пораненьку налетіли соколи з чужої далекої сторони, да сіли-упали в лісі на преудобному дереві на орісі, да звили собі гніздо шарлатноє, знесли яйце жемчужноє, да і сплодили собі дитя — бездольноє, безродноє соколя. як полетів ясен сокіл у чистеє поле живності доставати; ой да живності не достав, а соколя своє, бездольне, безродне дитя, утеряв. то сокіл прилітає — аж його соколяти немає. то сокіл літає та орла питає: «орле-брате, чи не бачив ти мого соколяти, безродного, бездольного дитяти? чи його сильні дощі затопили, чи буйні вітри заносили? «соколе-брате, твого соколяти ні сильні дощі не затопили, ні буйні вітри не заносили: а йшли стрільці-булахівці, та й набачили твоє гніздо шарлатноє, та взяли твоє соколя, бездольне, безродне дитя, та у срібні пута запутали, жемчужжю очі завішали, та понесли у город, у цари город до івана богословця. а іван богословець по ринку ходить, твоє соколя безродне, бездольне на руці носить. та якби ти, соколе-брате, добре дбав, та над город, над царигород налітав, та на валу сідав, та якби ти жалібно квилив і проквиляв, щоб твоє соколя зачувало та смутно ся мало, і головку склоняло, і крилечка опускало. ой то чи не мог би іван богословець великого милосердій мати: чи не звелів би він з його ніг срібних путів познімати, коло очей жемчужі позбирати; та чи не звелів би він його на вал виношати? » так сокіл добре дбав, і на город царигород налітав, і на валу сідав, жалібно квилив-проквиляв, то соколя зачувало, смутно ся мало, головку склоняло і крилечка опускало. ей, тож-то він, іван богословець, велике милосердіє мав, срібні пута з ніг познімав і жемчуж коло очей познімав та й звелів його на вал виношати: «то як буде воно утікати, так я велю його взнов забирати та до мене приношати! » а сокіл налітав, та на крила взяв, та на високу висоту-гору підношав: «ей, соколя моє, бездольне, безродне! лучче ми будем по полю літати та собі живності доставати, аніж у тяжкій неволі у панів проживати. ей, тож-то у панів єсть що пить і їсти, та тільки не вілен світ по світу походити» ей, як то б’ється птиця об птиці, а родина об родині, ей, то так-то б’ється отець і мати об своїй кревній дитині. дай, боже, на здоров’є на многі літа всім православним християнам, на многі літа, до кінця віка!

Украинская литература

Ответы

re22no22
Епітети «славний, молодий, голова завзята, буйне військо», пестливе слово «козаченьки», присвійний займенник «наші» пошану та любов українського народу до своїх оборонців. різко протилежні емоційним забарвленням тропи, що змальовують ворогів: вони прокляті, татарська орда порівнюється із страшним громом і чорною хмарою, яка «світ закрила». постійний епітет «велика сила» вказує на те, що татар було набагато більше, ніж козаків, проте хоробрі воїни відважно в бій, захищаючи свої землі.епітети: «славний козаче», «буйне військо», «голова завзята», «тяжке горе», «білий світ».метафори: «вкраїна плаче», «морозенко… сивим конем виграває»,«живцем серце виривали», «україна славою покрита».гіпербола: «татар велика сила». риторичні оклики: «дивись тепер, морозенку, та на свою україну! », «тяжким горем та сльозами, та кров’ю полита! ».
IrinaSolodukhina1495
Українська пі вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. з давніх-давен уславилася україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. михайло стельмах писав, що пісня є українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. ми знаємо так докладно античну історію, історію римської держави, бо її оспівали славетні поети — гомер, овідій, вергілій. наша ж історія, як сказала ліна костенко у романі "маруся чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". так, і піснями. а нашими гомерами були народні співці — кобзарі. до нас дійшли імена найталановитіших із них. це остап вересай, федір кушнерик, євген  у давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. найталановитіші з них — полтавчанка маруся чурай, козак семен климовський. плине час. народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. у моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. я чула їх змалку від бабусі, мами. пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. наша пісня буде жити вічно. тарас шевченко пророчо сказав про це так:  наша дума, наша пісня не вмре, не загине. от де, люди, наша слава, слава україни. 

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Напишіть стислий зміст думи «сокіл і соколя»​у неділю барзе рано-пораненьку налетіли соколи з чужої далекої сторони, да сіли-упали в лісі на преудобному дереві на орісі, да звили собі гніздо шарлатноє, знесли яйце жемчужноє, да і сплодили собі дитя — бездольноє, безродноє соколя. як полетів ясен сокіл у чистеє поле живності доставати; ой да живності не достав, а соколя своє, бездольне, безродне дитя, утеряв. то сокіл прилітає — аж його соколяти немає. то сокіл літає та орла питає: «орле-брате, чи не бачив ти мого соколяти, безродного, бездольного дитяти? чи його сильні дощі затопили, чи буйні вітри заносили? «соколе-брате, твого соколяти ні сильні дощі не затопили, ні буйні вітри не заносили: а йшли стрільці-булахівці, та й набачили твоє гніздо шарлатноє, та взяли твоє соколя, бездольне, безродне дитя, та у срібні пута запутали, жемчужжю очі завішали, та понесли у город, у цари город до івана богословця. а іван богословець по ринку ходить, твоє соколя безродне, бездольне на руці носить. та якби ти, соколе-брате, добре дбав, та над город, над царигород налітав, та на валу сідав, та якби ти жалібно квилив і проквиляв, щоб твоє соколя зачувало та смутно ся мало, і головку склоняло, і крилечка опускало. ой то чи не мог би іван богословець великого милосердій мати: чи не звелів би він з його ніг срібних путів познімати, коло очей жемчужі позбирати; та чи не звелів би він його на вал виношати? » так сокіл добре дбав, і на город царигород налітав, і на валу сідав, жалібно квилив-проквиляв, то соколя зачувало, смутно ся мало, головку склоняло і крилечка опускало. ей, тож-то він, іван богословець, велике милосердіє мав, срібні пута з ніг познімав і жемчуж коло очей познімав та й звелів його на вал виношати: «то як буде воно утікати, так я велю його взнов забирати та до мене приношати! » а сокіл налітав, та на крила взяв, та на високу висоту-гору підношав: «ей, соколя моє, бездольне, безродне! лучче ми будем по полю літати та собі живності доставати, аніж у тяжкій неволі у панів проживати. ей, тож-то у панів єсть що пить і їсти, та тільки не вілен світ по світу походити» ей, як то б’ється птиця об птиці, а родина об родині, ей, то так-то б’ється отець і мати об своїй кревній дитині. дай, боже, на здоров’є на многі літа всім православним християнам, на многі літа, до кінця віка!
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*

Популярные вопросы в разделе

office
atenza3736
alf206
Belov Yekaterina639
Михайловна991
Panei
Бунеева
timpavilion23
АннаМаргарита
Bsn1704
Светлана308
baumanec199613
Хабарьева Андрей1056
Andrei Morozov
tatk00