Кому присвячено твір, , ой три шляхи широкії''

належать тарас шевченко

зоологія й комахи. "відпустіть нас до бабусі! "

коли ми склали іспити й перейшли до шостого класу, вчителька ботаніки та зоології ірина семенівна запропонувала нам під час канікул зібрати колекцію комах. це було нам із митьком на руку, бо ми давно мріяли поїхати до села, де жила митькова бабуся. після довгих умовлянь батьки нас відпустили туди.

знайомство з майбутнім майстром спорту, а також із бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом трохимом

митько сяяв, вихваляючи свіже сільське повітря, хоч автобус, проїжджаючи мимо, напустив нам у лице хмару пилюки та кіптяви.

раптом біля нас зупинився хлопець років чотирнадцяти з велосипедом почав насміхатися над нашим спорядженням — рюкзаками, сачками. представився майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу василем трошем і помчав.

ми добралися до бабусі, познайомилися із сусідом дядьком гнатом, який вигравав на трубі, та дідом трохимом.

озеро. змії люблять сіно

ми йдемо з навантаженими їжею рюкзаками до лісового озеро на вільне життя. по дорозі нас ледь не збиває той клятий велосипедист вася.

знайшли якусь безформну купу, що виявилася колишнім куренем. митько спочатку потикав палицею, боячись, що там ховається гадюка. переконавшись, що все чисто, ми швидко відбудували курінь.

таємничий і, бр-р-р-р, — який страшний. хороший хлопець. нервові можуть далі не читати

ми приходили до озера щодня, купались, вилежувались на сон ці. якось ми застали на своєму місці велосипедиста. вася привітався й сказав, що на знак примирення вирішив подарувати нам камінець бурштину із мушкою всередині, який він знайшов на дні озера. роз повів, що про це місце йде поганий поголос. в озері, очевидно, живе якийсь страшний звір. минулого року тут пропало теля. на піску інколи видно величезні сліди, а стовбури дерев укриті подряпинами, як від кігтів.

ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ

Колись на нашій землі була величезна рівнина, вкрита травами, деревами; по ній протікали струмки та річки, багаті на рибу. Усім цим володів велетень Силун. Він добре вмів господарювати, мав багато черід корів, волів, отари овець, стада свиней. А гусей та качок, курей просто не злічитиі 

Палац у Силуна був із мармуру, шпилі сягали до хмар. Замість ліжка у нього — золота колиска, вдень відпочивав у срібному кріслі. 

Слуги обробляли землю, годували худобу, примножуючи багатство велетня. Самі ж тулилися в землянках, а кидати роботу не сміли. Так до кінця життя й були кріпаками. 

Був серед челяді хлопець Карпо Дністровський, який прийшов з берегів Дніпра ще десятилітнім, щоб працювати й до бідній матері. Добре працював Карпо, ще й іншим допомагав. За це його всі полюбили. Пройшло десять років, і Карпо вирішив повернутися додому. 

Побачивши Силуна, парубок сказав йому, що хоче отримати свою платню й піти до матері. До цього ще ніхто не насмілювався так робити, тому пан дуже розлютився. Схопив він Карпа, подняв і вдарив об землю так, що аж яма утворилась. Але слузі нічого не сталося, він відчув від матінки-землі непереможну силу, схопив велетня і вдарив ним об землю так, що той опинився у підземній печері. Став Силун вибиратися, бити ногою в земну кору, а та не піддається, тільки вигинається. Так і утворилися гори, а найвищі там, де Гуцулыцина. 

Уранці наймити побачили, що навколо постали лише гори, а панський палац провалився у прірву, яка одразу ж заповнилася водою й утворилося озеро. Назвали його Синевір. Горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди залишилися там жити й працювати. 

Силун і тепер не стих під землею, все пробує вибратися, але не має такої сили, бо постарів. 

Легенда пояснює назву гір Карпат, уславлюючи при цьому богатирів, захисників простих людей, таких, як Карпо. Злих панів, що знущалися над кріпаками, народна фантазія покарала тим, що загнала під землю. Інколи в горах бувають землетруси, які люди пояснювали тим, що це Силун намагається вирватися з печери, куди його загнав сміливий і сильний парубок Карпо.