Аналіз типо твору вірша тараса шевченка "реве та стогне дніпр

Тема: оспівування річки Дніпро, як символу історичної долі українського народу.

Головна думка: замилування Дніпром – річкою, що уособлює Україну.

 

Художні засоби.

Епітети: Дніпр широкий, верби високі, блідний місяць.  

Постійні епітети: синім морі.

Уособлення: реве та стогне Дніпр, місяць із хмари виглядав, сердитий вітер завива, гне верби.

Метафора: «горами хвилю підійма», «сичі в гаю перекликались».

Порівняння: «місяць ..., неначе човен в синім морі, то …».

Повтор (тавтологія): «то виринав, то потопав», «раз у раз», «де-де».

Звукопис (передача слухових вражень): «Дніпр реве та стогне», «вітер завива», «сичі перекликались», «ясен скрипів».

Алітерація (звук [р] - твердість та рішучість): «Реве та стогне Дніпр широкий».

Антитеза (протиставлення): «то виринав, то потопав».

Інверсія (зміна порядку слів): «Реве та стогне Дніпр широкий».

 

Кількість строф: три.

Вид строфи: катрен (чотиривірш).

Рими: завива – підійма, широкий – високі, пору – морі, виглядав – потопав, співали – перекликались, гомонів – скрипів.

 

Широкий Дніпро був для поета уособленням рідної України, долі українського народу, тому в його поезії він постає то могутньою водною стихією, то спокійною неперевершеною красою.  

Вірш Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий»  став піснею з народною мелодією, яку поклав на ноти композитор Данило Крижанівський.

Б
Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...

   Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. 

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. 

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. 
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.