Твир на тему "хто справжний патриот украины "за творамы мыколы вороного й тараса шевченка по украински

Твір на тему: «Хто в Україні гідний називатися патріотом»

Чимало останнім часом говорять про патріотизм, особливо сьогодні, коли постає питан­ня про любов до рідної землі, уміння і бажання її захищати навіть ціною власного життя. То­чаться суперечки, кого можна назвати патріотами, адже є люди, які обожнюють красу рідно­го краю, користуються її благами, але скаржаться на оточення; є такі, що люблять минуле і критикують сьогодення; є й такі, що голосно сповіщають про свою любов до України і наро­ду; є й такі, кого мало хто знає, але вони своєю невтомною працею примножують матеріальні цінності; є герої, які зі зброєю в руках захищають честь і незалежність своєї держави, віддаю­чи за неї життя... То хто ж справжній патріот?На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі пролива­ється кров найщиріших патріотів.

Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Яро­слав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Ле­ся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко.

Порушує тему патріотизму та засуджує балакунів-псевдопатріотів В. Самійленко в поезії «Па­тріоти». Справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який

...бачив душею Вкраїну

І все, що вона добула.

Письменник намагається до читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї.

Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко лю­бити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів.

Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.

5.2. Тема: Зображення життя українського народу в часи панування на Україні Польщі і Московщини на прикладі родини Максима Гримача.5.3. Ідея: Возвеличення щирого почуття кохання (Катрі до Семена); засудження соціальної нерівності, яка йому є перешкодою.5.4. Основна думка: «— Катрю! Катрю! Дитино моя хороша! Загубив я твій вік молоденький».5.5. Жанр: Оповідання з елементами романтизму.5.6. Проблематика:• батьки і діти;• соціальна нерівність — перешкода до повноцінного життя і врешті-решт — самогубство;• у чому щастя людини.)))

На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, -
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця.. .
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле - то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких.. .
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), -
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать.. .
Не довго думали - рішили -
І Щуку на вербі повісити звеліли.
- Дозвольте і мені, панове, річ держать, -
Тут обізвалася Лисиця. -
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, -
У річці вражу Щуку утопити!
- Розумна річ! - всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули - у річку.