Сочинение на тему: "моi враження вiд твору "джури козака швайки " 1, 5 -2 страницы. обязательно три цитаты из этого произведения

тема твору-джури козака швайки» – твір про волелюбних , сміливих героїв, які уміють вистояти у складних ситуаціях. історична основа твору.»

ідея твору -  у творі ""хотів ,перш за все показати читачеві,що україна- наша рідна земля,і борононити її до останньої краплі крові,до останнього подиху повинен кожен .

Українська література як та сирота у наймах: уміє робити все, але ніхто її досягнень не цінує. Не останню роль у такому ставленні відіграє шкільна програма. Любити з примусу важко навіть найгеніальніші твори. Як наслідок міф про "депресивність та злиденність" українського художнього слова проростає й укорінюється у мізках значно швидше й інтенсивніше за розуміння, що кожній добі – своя література, а кожному читачеві – своя книжка. І те, що аж ніяк не лягає на серце в шістнадцять, цілком ймовірно, змусить замислитися у тридцять шість, заплакати – у сорок шість чи щасливо розсміятися у шістдесят

Не буває поганих книжок. Бувають книжки невчасно прочитані. Людина, як відомо, істота егоїстична, тож по-справжньому торкаються нас лише тексти, котрі в той чи інший б перегукуються із особистим досвідом. Зрештою, для того, щоб полюбити – треба зрозуміти. У випадку книжок це означає – прочитати чи перечитати.

Тож пропонуємо двадцять сім текстів української літератури, які варті того, щоб стати вашими улюбленими.

Объяснение:

Свідомість, отруєна ленінізмом-атеїзмом, вбиває народ. Однак в час, коли душа відчуває наближення загальної кризи і небезпеки, коли всі сподівання на політиків-людей виявляються марними, ми раптом згадуємо про духовний розвиток і духовну єдність.

Інтуїтивно відчуваємо, що саме там порятунок. Але як її досягти?

Також постає кілька питань, на частину яких важко знайти відповідь в повсякденному житті: Що таке духовність? Що таке "єдність"? Чи не тхне від "єдності" комунізмом та "совком"? Що таке "духовна єдність" і звідки вона береться?

Знать. Знать, або шляхта, або Еліта, або Аристократія не виникає просто так – це люди духовні.

Духовність. Часто з духовністю асоціюють трипільські глечики, вишиванки, пісні, ще щось, що відноситься до традицій чи культури. Ще менше спільного з духовністю має історія, герої чи мова.

Не є духовністю і "високодуховні" тусовки з інтелектуальними вправами в красному письменстві.

Ідеологія, як певна сукупність будь-яких культурних, традиційних чи релігійних догм – це теж не духовність.

І моральність, і етика – це не духовність. І совість – теж не те.

Так само до традиції, моралі чи культури відноситься зовнішня сторона будь-якої релігії. Регламент поводження в Храмі – яктримати руки чи хреститись на дзвони – це питання культури чи традиції. Так само і різноманітні "духовні Свята". І правила поведінки "істинно віруючого" – теж.

Жоден з цих факторів сам по собі чи всі разом не є Духовністю. Хоча багато людей вважають, що щось з цього є духовністю, і тим самим вводять себе і інших в оману.

Що таке духовність, нам казали тисячі разів. Ми не чули, а якщо і чули – то не надавали абсолютної цінності цій простій істині.

Духовність це розкриття богоподібності людини. Як мінімум – постійне прагнення до розкриття власної богоподібності. Головної мети кожного християнина. А так само – і мусульманина (ітікаф), і іудея, і рідновіра. Це те, що однакове для кожного з нас. Для всіх.

Життя має сенс. І цей сенс дуже чітко виписаний і однаковий – як для віруючих, так і для атеїстів. Це фундаментальний закон.

Єдність. Спочатку про колгоспну єдність і комунізм. Часто в людській свідомості будь-яка згадка про єдність викликає стійку асоціацію з колгоспами, кібуцами або комунізмом, тож людина кидається в іншу крайність. Наприклад, оберігаючи власну індивідуальність заявляє, що сама все зробить у своєму житті, і навіть не допускає думки про те, що навіть "Мерседес" їй зробив і заправив пальним соціум, народ.

Власну індивідуальність людина може розкрити тільки в соціумі і за до

соціуму. Маємо пам’ятати цей очевидний факт. Навіть битись чи боротись з кимось можливо лише за наявності цього "когось", "значущого іншого". Індивідуальність існує лише у випадку взаємодії з соціумом.

Людина жодним чином не може бути незалежною від соціуму, питання лише в тому, який саме простір для особистого розвитку дає соціум, чи не притискує особистість, дає можливість творчості. І що саме може від особи взяти, – тобто чим особа може бути корисна соціуму.

Насправді, коли люди бояться слова "єдність", мова йде про обов’язкову повагу до людської гідності і невтручання в особисте життя. Жодним чином не можна ототожнювати єдність людей і систему колгоспів чи кібуців, коли йшло пряме втручання в особисте життя людини, йшла "урівняйлівка" у розподілі матеріальних благ.

Єдність – це почуття. Це братське ставлення один до одного, коли ви відчуваєте, що знаходитесь серед людей, в яких ви впевнені, які вас люблять, доброзичливі і всіляко бажають вам успіху, які будуть допомагати вам у ваших справах, радіти з ваших успіхів та щиро зичити нових.

Що буде до у скрутній ситуації і що навіть візьмуть на себе виховання ваших дітей в разі, якщо щось з вами трапиться. Що будуть захищати вас, навіть наражаючи себе на небезпеку.

Те ж саме ми відчуваємо серед людей, які разом з нами йдуть до якоїсь, навіть найпростішої мети. Коли ми відчуваємопіднесення? Коли ми відчуваємо єдність? Тоді, коли у нас є хоч невеличка, але спільна мета.

І нам це відчуття дуже подобається: коли ми йдемо разом у кіно, або на футбол, або на пікнік, разом співаємо пісні біля вогнища.

Ми маємо мислити і відчувати себе єдиною і невід'ємною часткою свого народу. Удосконалюючи себе сьогодні, ми будемо впевнені в здоровому потомстві, що має духовну єдність.

Народ – це люди, які взяли на себе відповідальність, поручились, один за одного. За майбутнє один одного. За майбутнє дітей.Це майбутнє дійсно є. І за нього дійсно "варто боротись". Для цього треба лише докласти зусиль. Не комусь – а саме вам. І не колись – а просто зараз.