Аналіз твору бориса грінченка "доки"

Тема: роль праці в житті людини  

Ідея: заклик народу до праці

Проблематика: для чого нам потрібна праця?

"Як тільки сонце перестало пекти, взялися дівчата за руки й почали співати пісень. До них наблизилися парубки і стали собі ж підтягати. Пісня притягнула і старих людей. Вони теж окружили молодих, придивляючись до їх забави, хоч була така звичайна річ в українському селі, яка кожного літа в неділю або свято повторялася. Оподалік від того гуртка те саме робило молодше покоління вки: діти недолітки, хлоп'ята й дівчата. А все те в святочних строях, вмите та вичесане, заквітчане й прибране. Любо було глянути. Навіть панотець Амвросій не видержав і вийшов на майдан подивитися на вулицю та послухати пісень". - На свята жител вки збиралися гуртом і співали старовинні народні пісні.

"Одягнений у широчезні червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка подерта й замащена, на грудях широко розхристана, звідки визирали широкі косматі та сонцем опалені груди. Миючись, засукав рукави вгору поза лікті і показав жиласті руки, закінчені п'ястуками, мов довбеньки". - Опис традиційного козацького одягу.

Дід Панас виконував старовинні народні думи та балади.

Козаки полюбляють танцювати традиційні козацькі танці, їх улюблений танець - "Гопак".

Якось діти посварилися знову, і стало їм дуже нудно. Зазирнули у вікно до свого Казкаря, бачать: сидить він сумний-сумнісінький і пише сумну-невеселу казку...  

І чому він такий? — задумались. Їм було про що думати.

"До чого нам ці сварки, - думали діти. - Хіба ж є  від них якась користь? Навпаки, всім на світі, не лише нашому Казкарю, стає сумно, коли діти часто сваряться, б"ються, галасують та плачуть. Тоді Казкар починає писати свої сумні та невеселі казки, від яких стає ще важче на серці, і не лише дітям, а й усім на світі. Але якщо ми припинимо ці сварки, як хороше стане жити на світі! І з"являться веселі, життєрадісні казки". І діти почали свої звичайні ігри та розваги, але ніхто не сварився, всі були чемними та уважними один до одного. І тоді Казкар розчинив своє вікно, на його вустах сяяла весела посмішка. "Я напишу для вас найвеселішу з усіх моїх казок", - так сказав Казкар. Він виконав свою обіцянку. Тепер він пише лише веселі казки.