Кого із рідних згадали хлопці перед боєм в творі за сестрою

У повісті А. Чайковського "За сестрою" згадали Діда Андрія якому було 70 років його сина Степана, жiнку Палажку, двох синiв Петра й Павла та дочку  Ганну.

Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.

Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.

Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.

Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.

Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.

Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється  глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.

Цінуй своє щастя поки живий.

Живи, радій, кохай;

Живи – твори життя,

Сій мир і злагоду межи людьми.

За здоров’я дбай,

Трудись в задоволенні від достатку.

Плач зі всіма від радості.

Плач разом зі мною у блаженстві.

Плач у розумінні,

Що гнів, гординю,

Жадність і злобу

Полишив вже позаду.

Хай і негаразд, який вводить нас в напругу

Буде пружиною, що штовхає життєвий клапан

На пошуки істини і сенсу,

Бо щастя так усім нам треба…

Частіше говори:

«Світе, ти красивий у весні…»

Частіше говори:

«Я відчуваю благоговіння в літі…»

Частіше говори:

«Я бачу богатство восени…»

Частіше говори:

«Я знаю мудрість твою Природо … у зимі».

Подаруй всім щастя в щасті.

Прийми усе, як є…

Бо саме це дає нам зрозуміти:

яке це щастя – жити і творити.

Объяснение: