План к 2 части джури козака швайки "це був тишкевич" ! !

1. На Кам’яному острові

2. Напад татар на землі Воронівки

3.  Хлопці лишаються на острові самі з Барвінком

4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич

5. Хлопці беруть Тишкевича у полон

6. Козаки повернулися, Тишкевич втік

7. Швайка наказав всім тепер забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем

8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові

9. Санько ворожить, і хлопців не помічають.

10. Швайко і хлопці ідуть степом, зустрічають пастуха Рашита

11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба

12. Пригоди Демка-Дурної Сили

13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою джурою, а Санько буде з ним.

14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя

15. Козацькі розмови на березі річки

У вці жив славний козацький рід Судаків. Вони славилися тим, що не було між ними жодного, хто би не побував на Січі між низовим товариством.

Рідня Судаків складалася зі старого діда Андрія, його сина Степана, жінки Палажки, двох синів Петра й Павла та дочки Ганни.

Звичайно, Петра вже тоді не було вдома- пішов на Запоріжжя.

Другому синові, Павлові, було п`ятнадцять років, а дочці Ганні- тринадцять...

Маленького Павлуся змалку підготовлювали до козацької служби. Дід Андрій вважав за свій обов`язок привчити Павлуся до лицарського ремесла. Отже, вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. В інші хвилини дід розповідав про Запоріжжя, про козаків, їх звичаї та про походи й пригоди із свого життя.

Павлусь мріяв про те, що коли він підросте, стане славним козаком.

Чим глибше вчитуємося в наснажені патріотичним духом твори Івана Франка, тим більше переконуємося, що він - не тільки предтеча вільної України, а й творець прагматичної системи конкретних завдань, од вирішення яких у двадцятому столітті залежало; а в двадцять першому залежатиме життя й сила нашої націоналноїної ідеї. Франко - будівничий української державності. Ми живемо в часи, коли майже всі перепроби, які нашому народові й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив, описав і, щоб нам не збитися з дороги, програмно опрацював.

Процеси внутрішньої сконсолідованості народу - власне, витворення нації із етнічної маси українців, взаємини українців із своїми владними провідниками, проблеми будівництва демократичного ладу, в якому мають бути пошановані соціальні, економічні, творчі права людини, наші стосунки з державами-сусідами та з Європою, - щодо всього цього знаходимо проникливі поради у Франка.

У такому контексті найважливіше його поетичне творіння - поема „Мойсей". А взагалі, якщо уявити творчість Франка як наповнений міріадами більших і менших світил космос, то серед них „Мойсей" - найяскравіше видиво. Поетичний вступ до „Мойсея", що починається словами „Народе мій, замучений, розбитий", - супутник тієї зорі, але водночас - автономна зірка, яка пульсує на осьовій лінії  світового простору Франкових писань.

Іван Франко створив те послання до свого народу, на перший погляд, за випадкових обставин, але в житті великих людей, як узагалі в історії, дуже часто випадок є ознакою логіки неуникненної закономірності. Видавець поеми Кароль Беднарський у вже готовій верстці книжки помітив, що лишилися незаповненими кілька сторінок, і попросив автора написати, очевидно, прозою, невелику передмову. Це було 19 липня 1905 року, а вночі на 20 липня передмова була написана, причому не прозою, а віршем.

Чи був цей твір інспірований поезією Пантелеймона Куліша „До рідного народу"  з відомим початком: „Народе без пуття, без честі і поваги"? Складне питання. І. Франко негативно ставився до деяких писань П. Куліша, в тому числі й до згаданого вірша, але слушно відзначив, що „хиби його (Куліша) особистої вдачі і його світогляду в очах потомності значно вменшаться, а зате великі його заслуги визначаться виразніше".

Можливо, Кулішеве звернення до народу зблиснуло перед Франком, коли почав писати своє звернення, але для нас важливо збагнути не поштовх до писання, а різницю в поглядах двох класиків на народ. Оцінюючи в основному лише козацькі сторінки нашої історії (та й то не завжди правильно!), автор „Чорної ради" картає український народ, а Франко, подаючи різкі, безпощадні характеристики українського народу, виставляє і його незаперечні високі якості, показує переможну та ясну будущину нашої нації. В поетичному вступі до „Мойсея" нема базованої на якійсь фольклорній прикметності чи на якійсь одній історичній події і зачиненої на цьому вузької, народницької думки. Народ у розумінні Франка - це рухома, суперечлива в своєму розвитку, але зростаюча в своїй духовності невмируща сила, яка прагне свободи і дає свідомість колективного безсмертя мислячій національній одиниці.

У поетичному вступі до „Мойсея" геній Франка вже був на висоті цієї поеми, крім того, він був змобілізований не лише цейтнотом короткої липневої ночі, а й відчуттям браку часу на реалізацію численних задумів, які роїлися в ньому. Тут геній Франка явив себе в досконалій довершеності, яку в українській літературі можемо ще гати в „посланії" Т. Шевченка „І мертвим, і живим, і ненарожденним..."

Поетичний вступ до „Мойсея" написаний класичними терцинами -формою, яку Франко вперше використав і яку довів до надзвичайної гнучкості й блиску в нашій поезії. Судячи з того, як рідко після Франка українські поети зверталися до терцини, можна зробити висновок, що ця непокірна форма не піддавалася їм і що досі її неперевершеним приборкувачем і паном у нас є Франко. Терцина до нас і взагалі до європейської поезії прийшла з Італії; славу цій складній поетичній, широко для фантазії відчиненій строфі зробив Данте, наповнивши її філософським змістом „Божественної комедії". Між іншим, у передмові до своєї книжки про Данте, писаній 1912 року, Франко згадує, що він, ще „бувши учеником гімназії в Дрогобичі, читав деякі уступи Дантової поеми в німецькім перекладі, а потім пробував читати цілість у польськім перекладі". Незважаючи на те, то німці, поляки та інші європейці перекладали терцини Данте своїми мовами частіше й більше, як українці, саме в українській поезії, завдяки Франкові, терцина прижилася найкраще. В „Божественній комедії", до речі, є також звертання до Італії, до народу.

В будові терцини закладена вимога троїстої повторюваності і потрійного оновлення думки, а сам принцип потрійності лежить в основі ораторської і взагалі будь-якої аргументації, а якщо вдуматися глибше, то між терциною і всіма троїстими реаліями і символами, від Святої Трійці до тризуба, існують незримі, але базовані на законі природи похопні зв'язки...