Яке казкове число має казка «яйце-райце»? 3 6 12 5

Це є число 3.

Объяснение:

Тому що стрілець три рази цілився у орла, три кориви у срільця, три рок стрілець годував орла та три рази орел кидав чоловка

Мудрими людьми мовлено, що нація не існує як така без носіїв величного творчого начала, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має таких творців. Ліна Костенко входила до невеликого кола тих митців, які завжди несли слово правди своєму народові. У доробку поетеси є значна кількість творів, у яких вона розмірковує над суспільною роллю художника, над проблемою "митець і мистецтво". Вірш "Доля" засвідчив розуміння та відчуття суспільного статусу художнього слова, покликання поета в цьому світі:

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться —

У мене жодних претензій нема

До долі — моєї обраний ці.

Ніби прямим перегуком із "Долею" є вірш "Ти знов прийшла, моя печальна музо".

Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?

Якими віками світилася вві млі?

І по якій несповідимій карті

Знаходиш ти поетів на землі?

Ти їм диктуєш долю, а не вірші,

Твоє чоло шляхетне і ясне

Поети є ж і кращі, і щасливіші,

що ти вибрала мене.

Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишиться у спадок твоєму роду, а відтак народу? Ці роздуми приходять через наплив духовних випробувань, через перевірку в людині її самовідданості життєвому покликанню.

У вірші "Цирк", присвяченому Н. Дуровій, Ліна Костенко сказала такі слова:

Твоє страждання — особиста справа,

Твоє мистецтво — радощі для всіх.

Можливо, підсвідомо вона проектувала їх і на власну долю, на своє мистецтво. Бо щоб стати творцем, не досить просто писати, треба жити. Неповторність Ліни Костенко полягає в усвідомленні й розкритті самоцінності й унікальності кожної суттєвої митті:

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

З дитинства ми знаємо, що природа — це дар Божий, вона дає мам їжу, одяг, житло. Нам відомо, що тільки планета Земля та ми, її жителі, маємо цей величний дар. Інші планети Сонячної систе­ми — це великі пустелі, без жодного деревця та квіточки. Тому ми, безперечно, повинні цінувати її дари. Від нас природа потре­бує тільки трохи уваги та піклування, а не підкорення.

По-перше, естетичну насолоду людина дістає від краси й чис­тоти. Коли ж навколо бруд, то з часом людина сприймає його як щось звичне й переносить це сміття собі в душу. А це страшно. Тож довкілля потребує турботи. Наприклад, моя школа щороку проводить акцію «Екологічна стежка» в парку «Нивки». Здава­лося б, ця зелена оаза знаходиться в центрі міста, люди сюди при­ходять відпочивати, але навколо дуже брудно. Ось вам і підко­рення природи людиною! Складається враження, що жодного відвідувача парку це не турбує, люди н далі його забруднюють. Тож мій клас щороку бере участь в екологічній акції, збираючи сміття.

По-друге, природа віддячить сторицею тому, хто її любить. Та­ких людей вона робить добрішими й мудрішими. Переконливим прикладом з української літератури щодо наведеного аргументу вважаю дядька Лева з драмн-феєрії Лесі Українки «Лісова піс­ня». Він ретельно охороняв і розумів природу. Провівшії в лісі все життя, повірив, що природа — жива, тому ніколи не зрубав дерева, охороняв дуб. І ліс любив дядька Лева, даючи йому все необхідне.

Отже, не треба вдавати із себе володарів природи, яким усе дозволено. Потрібно схаменутися й зрозуміти, що природа не вічна, особливо коли ми так нищимо її власними діями. Потрібно берегти природу заради нащадків та життя на землі, а ще краще — навчитися жити з нею в гармонії.