Франко зазначив, що у максима серце було, як: а) щире золото б) міцна скеля в) яскрава зірка

А)шире золото

Объяснение:

Природа и мы 

"Люби природу не как символ 
Души своей. 
Люби природу не для себя - 
Люби для нее ", - 
писал в одном из своих стихотворений незабываемый Максим Рыльский, которого друзья с любовью называли Максим Хорошо Сердце. 
Во многих своих стихах он воспевал природу родной Украины, призвал беречь ее и защищать от злой и жестокой руки, приумножать ее богатства, любить ее. 
Мы все - дети природы, ее частичка. Она, величественная и могучая, дарит нам жизненные радости, потому кормит и одевает, учит и советует, предостерегает и предупреждает, вознаграждает за хозяйственность и строго наказывает за равнодушие и бездушие. 
Природа - вечный источник вдохновения. Сколько прекрасных живописных полотен, музыкальных шедевров, поэтических строк образовано от общения с ним, сколько песен сложено! 
Природа - источник нашего материального благосостояния, если мы, люди, по-умному используем ее богатства. 
Наши предки хорошо знали тайны земли. Называя ее матерью-кормилицей, понимали, что к ней и относиться нужно так, как к матери: уважительно, тактично, с любовью и уважением, заботливо, по-доброму. Тогда и земля отблагодарит и благоприятным климатом, и богатыми урожаями, и чистым воздухом, и ласковым солнышком, и благодатным дождиком ... 
Человек должен быть заботливым хозяином в храме матушки Природы, а не жадным равнодушным потребителем. Обращаясь к лесу как к своему другу, Максим Рыльский писал: 
А за каждую древесину, 
Что пойдет нам на стройки ... 
... Мы новые рощи должности, 
Чтобы земля была веселая, 
Как веселое птиц в лесу, 
Как веселые дерева. 
Помните, что за нами идут будущие поколения. Какой мы оставим им нашу родную землю, сегодня зависит от нас.

Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі (за повістю Віктора Близнеця (Звук павутинки)

Талановитий український письменник В. Близнець, безумовно, був дитячим письменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ і розуміти його, таким постає перед нами головний герой повісті «Звук павутинки» Льонька. В повісті діють небагато персонажів, проте світ, змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним та загадковим.

Детально пам’ятаючи все з дитинства Віктор Близнець описав це в своїх творах. Згодом пригадуючи своє щасливедитинство письменник напише: «Мені, так би мовити, пощастило: я належу до того покоління, якому діставсяшматочок безмежно радісного довоєнного дитинства». Пам'ятав і безкраї сиві полинові рівнини, і безмежне високе небо. Степ і небо назавжди увійшли в душу майбутнього митця. А ще була замулена річечка й вигін, де випасали худобу, грали з хлопчаками у війну та гасали наввипередки на конях.

Всеукраїнська слова прийшла до В. Близнеця після написання ним повісті «Звук павутинки» (1970). Саме цей твір змусив критиків говорити про автора як про одного з найяскравіших дитячих письменників України.

Головний герой повісті Льонька був дитиною незвичайною, його навколишній світ населений дивними звуками,явищами, істотами: він бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, він дружить,як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа. Розкриваючи язичницьке світобачення дитини,письменник проникає в таїну світової гармонії, в якій існує Льонька.

Проте таке світобачення має ще один персонаж твору – Льоньчин дорослий приятель Адаменко, або Адам. Він невтратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ. Смерть Адама (він помирає від променевої хвороби) – якнаслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» – для Льоньки не лише страшна трагедія, а й урокспокути, прозріння, самозречення.

В своїй повісті автор показує, що і серед дорослих є ті, які чують «звук павутинки»: не втратив дитячої здатності бачити й розуміти цей світ Адаменко, юний науковець, що прибув до баби Сірохми, як він сам каже, «помирать». Адам вбирає останні дні, часи життя в себе, як губка. Може, передчасне очікування смерті розбудило в дорослій людині дитяче сприйняття світу?

В. Близнець розуміє необхідність говорити з нашим поколінням про найважливіше – життя і смерть, правду ікривду, любов і ненависть...

З неприхованим смутком В. Близнець пише, вкладаючи в уста Ніни сумні слова: «Так, ти забудеш мене... У менедрузів багато було, вони повиростали, купили собі мотоцикли, транзистори, квитки на футбол. І коли я приходжудо них у гості, вони дивляться на мене сонними очима і не впізнають». Цими рядками автор закликає бути більшлюдяним, цінувати життя, воно таке швидкоплинне.

Світ для героїв Близнеця – Льоньки, Адама та Ніни живий, неповторний та мінливий, бо самі вони живі. Вонимають живе серце, яке не охололо від зла або буденщини, а і горить-палає вогнем, реагує на все щиро табезпосередньо. «Звук павутинки» вчить нас, що дива та краса у світі є, тільки треба цінувати їх, вміти помітити, відкрити для себе.

Автор також і нас, читачів, голосно закликає залишатися в душі назавжди дітьми, сприймати світ незвичайним ігарним, кольоровим. Цим повість В. Близнеця споріднена з віршем Л. Костенко «Кольорові миші». Тож не даймовмерти в нашій душі звуку павутинки!

Безумовно, всі герої твору – добрі, мрійливі й дуже відповідальні. Давайте візьмемо для себе все те найкраще, що мали вони у душах і серцях!Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі.