Главные герои повести Николая Васильвича Гоголя «Тарас Бульба» - Остап и Андрий.
Очень большое влияние на них оказал их отец – опытный полковник Тарас Бульба. Остап был полностью согласен с отцом, его целью в жизни было побывать в Запорожской Сечи и совершить подвиг. Его девиз – «бой и пиршество» . Андрий же видел в жизни другой смысл. Он учился охотнее брата, интересовался искусством. Он не презирал женщин, как отец и другие казаки. Андрий, как и Остап, признавал отца своим единственным судьей.
И Остап, и Андрий гордые, с чувством собственного достоинства. Оба брата доры, но Остап – к Андрию, отцу, казакам, а Андрий – даже к врагу: он полячку. Братья были патриотами, защитниками Родины, но Андрий не справился со своими чувствами и стал предателем.
Остап в бурсе учиться не хотел и даже четыре раза закапывал свой учебник. Но когда Тарас Рассердился и сказал, что Остап никогда не увидит Сечи, если не выучится в бурсе, Остап стал прилежным, трудолюбивым и старательным учеником, одним из первых. Он был хорошим, надежным товарищем, бурсаки его уважали, охотно слушались. Он был честным и прямодушным – когда его наказывали, он не увиливал. Андрий же был изобретательным, хитрым, ловким, избегал наказаний. Он предводитель бурсаков, но в то же время скрытный, любит уединение. У него развит эстетический вкус.
Уже в первых боях проявилось, что Андрий был легкомысленным, отважным, отчаянным и видел в битве «бешеную негу и упоение» , «запальчивое увлечение» . А Остап, хладнокровный, расчетливый, спокойный, уверенный в своих силах, предусмотрительный, разумный, продумывал свои действия.
«О! да это будет со временем добрый полковник! – Говорил Тарас об Остапе, - ей-ей будет добрый полковник, да еще такой, что и батька за пояс заткнет! » А про Андрия он говорил: «И это добрый – враг бы не взял его! – вояка! не Остап, а добрый, добрый тоже вояка! »
Битва под Дубно - решающее испытание для Андрия и Остапа. После нее, ночью Андрий предел Родину, товарищей, семью. А когда на следующий день он выехал бить своих, Тарас проклял его и свершил над ним свой суд – убил его.
Остапа же взяли в плен, и через неделю повели на публичную казнь. Он выносил пытки, как исполин. Но когда подошел черед последних мук, он упал духом, ему захотелось повидать отца перед смертью и закричал: «Батько! где ты? Слышишь ли ты? » - «Слышу! » - и этот ответ Остапу перенести страдания. Остап Бульба погиб за родину.
И у Андрия, и у Остапа было героическое начало, но Остап так и остался героем, а Андрий не смог совладать со своими чувствами, и они победили разум – Андрий предал Родину.
Объяснение:
максимально просто
Відповідь:
1. Девлет-гірей мешкав у: в) Бахчисараї.
Цитата: " Девлет-ґірей Ібрагім мешкав у столиці кримського хана в Бахчісараї".
2. Під час подорожі із слугами ханського мули Павлусь побачив: а) гори; цитата: "Коли наблизився до Бахчісараю, побачив щось таке, чого дотепер йому не довелось на очі бачити. Здалека від сходу сонця ясніло щось високе з білими плямами на вершку. — Це гори ".
3. Хлопець сподівався, що йому віднайти сестру до : б) Бог; цитата: Він і не думав про те, щоб без сестри вертатися й вірив, що йому Бог сестру відшукати.
4. Про столицю татарського хана Павлусеві розповідав: б) дідусь; цитата: "І справді перед ними лежало місто, столиця татарського хана. Про нього він чув від дідуся і рад був, що його побачить".
5. Поміж дворищами в місті-столиці татарського хана: б) були густі садки; цитата: "Домівки великі, оточені високим муром, вкриті червоним або зеленим череп'ям. Поміж дворищами густі садки, з яких під цю пору опадало листя".
Пояснення:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Твір роздум на тему дай жити серцем і людей любити за твором тараса шевченка
22 травня сто сорок вісім років тому тіло Шевченка здобуло вічний спокій на рідній землі. І відтоді ми згадуємо цей день, схиляючи смиренні голови у хвилині смутку та здіймаючи згодом очі до неба, промовляємо словами нашого Тараса...
Пізнавати Шевченка можна і треба протягом усього життя. У його творах закладена надзвичайно потужна енергія, від якої живиться Українство протягом останніх двох століть. Тому Шевченка треба читати, досліджувати, розуміти і любити...
Дещо парадоксальна ситуація: Шевченко скрізь і всюди, він поруч з нами завжди, але наскільки ж ми звикли не помічати його, змирилися з тим, що уявлення про Генія і Будівничого Нації нам дасть шкільна програма з вивчення "Кобзаря"... Шевченко – у нашій мові, основоположником якої був, він – на вишитих картинах поруч з образами майже у кожній сільській хатині, його ім'я назавжди увіковічено в нашому повсякденному житті: вулиці, бульвари, університети, пам'ятники, театри, премії, фестивалі...
На жаль, минають роки, а Шевченко так само для багатьох українців залишається нерозгаданим, непізнанним, а відтак – подекуди байдуже, а інколи й вороже ставлення до Кобзаря. Чи зможемо ми колись вповні зрозуміти його феномен?... Його слово стало грізною зброєю, а своїми творами Шевченко навіки закарбував у нашій генетичній пам'яті слово "Україна". Так, він поставив на сторожі нашого буття – і мертвих, і живих, і ненароджених, – величне материне Слово. Чому ж сьогодні забуваємо про це, дозволяємо паплюжити і нашу мову, і Кобзареве слово?...
Шевченко завжди актуальний, завжди цікавий і модерний, а його поезія – неповторна, самобутня і самодостатня!