А.чайковський «за сестрою». загоном татар, що здійснили набіг на татар, а: мустафа-ага б: ібрагім в: ізмаїл-огли г: гасан

Загоном татар, що здійснили набіг на татар, керував Мустафа-ага.(A)

Мистецтво має багато в вираження: у камені, у фарбах, у звуках, у слові тощо. Кожен його різновид, впливаючи на різні органи чуття, може справляти на людину сильне враження й створювати такі образи, що закарбуються назавжди.

Багато років точаться дискусії щодо того, яке з різновидів мистецтва має найбільшу виражальну силу. Хтось вказує на мистецтво слова, хтось – на живопис, треті називають музику найтоншим, а відтак найвпливовішим на душу людини мистецтвом.

Мені здається, це питання індивідуального смаку, про який, як кажуть,не сперечаються. Безперечним є лише той факт, що мистецтво має якусь загадкову силу та владу над людиною. Причому сила ця поширюється як на автора, творця, так і на “споживача” продуктів творчої діяльності.

Художник не може інколи подивитися на світ очима звичайної людини, як-от герой з новели М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”. Він розривається між двома своїми ролями: батька, що зазнав горя через хворобу своєї доньки, й митця, що не може не дивитися на події згасання своєї дитини, як на матеріал для майбутньої повісті.

Часом і слухач не в змозі зупинити дію сил мистецтва. У “Давній казці” Лесі Українки можна побачити, як сила пісні, слова співця допомагають лицареві полонити серце коханої. Згодом ми бачимо, як слово, високе слово пісні, скидає з престолу лицаря, який перетворився на тирана. І таких прикладів безліч.

Вочевидь, наші класики, відчуваючи тонкі порухи людської душі, хотіли показати нам, як може впливати на людину й навіть на цілий народ художник. Дякувати таким прикладам, ми можемо глибше розуміти не лише силу мистецтва, а й цінувати творче в людині.

Відокремленість від оточуючих: "Якого не прийнято, то й той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою" доброта: "за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця"(Дід Антип про хлопця) самотність: "Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними" лагідність: "гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним" любов до природи: "любив звірят, любив пташок, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам"