Написати твір на одну з тем 1) сміх крізь сльози ( за твором і.карпенко-карий) 2) корифей українського театру 3) актуальність творів і.карпенко-карого 4) "сцена мій кумир" життя і творчість карпенко-карого 40 тому, кто напишет хорошое сочинение

корифей українського театру іван карпенко-карий (справжнє прізвище — тобілевич) був людиною всебічно обдарованою. його два брати і сестра стали відомими акторами, діячами української культури. успіх п'єс івана карпенка-карого пояснюється тим, що сам драматург починав з акторської діяльності. спочатку він був актором трупи свого брата миколи садовського, а 1890 року створив разом із саксаганським "товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом п. саксаганського", яке стало кращим театральним колективом кінця xix — початку xx століття. п'єси і. карпенка-карого "наймичка", "мартин боруля", "сто тисяч", "хазяїн", "суєта" збирали тисячі шанувальників театру. до кінця днів своїх (помер видатний актор і драматург у своєму маєтку "затишок" на харківщині) брав участь у гастрольних поїздках з театральною трупою.

і. карпенко-карий був одним із основоположників нової української драматургії. у своїх драмах і комедіях він зображував життя і побут народу, загострював соціальні проблеми своєї доби, драматично або з гумором висвітлював взаємовідносини у тогочасному суспільстві. його образи були часом кумедні, часом трагічні, але завжди правдиві і незабутні. ось заможний селянин терентій пузир — головний герой п'єси "хазяїн". це досить обмежена і недалекоглядна людина. головне в його житті — гроші. хоча, на мою думку, це немаловажна річ, та суть у тому, як ти їх заробляєш і як ти їх витрачаєш. якщо гроші затьмарюють моральні цінності і навіть родинні стосунки, то щастя вони не принесуть. терентій пузир готовий видати свою доньку за сільського багатія василя чобота, аби тільки примножити свої статки. у цій ситуації почуття доньки мало цікавлять батька. і вже зовсім байдуже йому до того, як живуть і харчуються його робітники.

Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа — це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.

У наш час багато людей навіть не замислюються  над сенсом свого життя і над тим, що вони чинять правильно, а що суперечить моралі. Ми поспішаємо жити, і тим самим марнуємо своє життя у сумнівних задоволеннях і справах, від яких жодному немає ніякої користі. Часто ми говоримо  щось не подумавши, або приймаємо необмірковані поспішні рішення, які згодом можуть принести чимало проблем. Майже щодня ми потрапляємо у ситуації, де наші вчинки приносять комусь неприємності, чи просто ображають гідність якоїсь людини, або ж навпаки, інші люди приносять нам зайві клопоти та проблеми. За установленими у суспільстві моральними правилами, той, хто має провину перед іншим, має вибачитись. Та як доводить досвід,  просити вибачення інколи дуже не просто, а ще важче пробачати, якщо образа була сильною.

Але у таких випадках варто думати не лише про себе, а й про інших. Можливо, людина, яка вас образила, зробила це ненароком і дуже переживає через ситуацію, що склалася. Інколи трапляються такі випадки, коли людина, що вас скривдила, попросила пробачення, і ви вибачили і знову повірили їй, та не минуло багато часу, і вона знову вас розчарувала. Але  не потрібно після цього думати, що всі люди підступні та лицемірні. Так, після такої ситуації пробачати вже буде на порядок важче, але потрібно пам’ятати,  що всі люди різні, і що навіть та людина може дійсно змінитися і у результаті стати вашим найкращим другом.

На мою думку, невміння пробачати приносить багато страждань людині. Тому, щоб залишатися людиною і не втрачати дорогих і близьких нам людей, ми повинні навчитися щиро вибачати. Обережність у цій справі є невід’ємною складовою, так як деякі люди можуть скористатися вашою добротою, тому, перед тим, як когось вибачити, потрібно дізнатися, чи щирі вибачення тієї людини, чи можливо вони корисливі.

Я також вважаю, що вибачившись і вибачивши ми робимо своє життя легшим і радіснішим. І важливим моментом у цих ситуаціях є саме щирість, перед іншою людиною і перед самим собою. Життя рухається дуже швидко і ми не повинні гаяти свій час на щоденні непорозуміння та образи. Тримаючи на когось зло, ми можемо втрачати близьких людей, тому так важливо відноситись до всіх з розумінням і вміти пробачати людей.