Проблематика , , хіба ревуть воли як ясла повні"

Проблеми добра і зла у романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Твір відомого українського письменника Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" багатопроблемний. І однією із найбільш важливих проблем, які порушує автор твору, є проблема добра і зла. Виходячи з позицій народної моралі, якої дотримувався, до речі, і письменник, якою керуємося і ми, добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Народне прислів'я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла й сподівайся.

Саме зла, а не добра більше зазнав у своєму житті головний герой твору Чіпка Варениченко. І "віддячив" громаді тим самим — злом і навіть іще більшим. Із довірою, відкритим, щирим серцем входив Чіпка у людський світ і одразу ж наштовхнувся на образу й глузування. "Байстрюк", — вигукують услід Чіпці та сміються з нього і малі, і дорослі. Але чим же завинив Чіпка перед громадою? Тим, що батько його був двожоном, людиною з темним минулим? Але ж ми не можемо обирати собі батьків, як не можемо і не повинні відповідати за їхні провини. Та цього не хоче визнати сільська громада. Тут найперше визнають честь, тому спочатку й питають людину, чи чесного вона роду? Саме цим і не міг похвалитися Чіпка. Із несправедливістю і злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не приймають його до гурту, обзивають і ображають. У добру, вразливу душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопець був приречений на самотність. А самотність — страшна річ. Людей, які прихильно ставилися до нього було обмаль: баба Оришка, дід Улас, Грицько. Навіть рідна мати, вічно заклопотана, уся в роботі, не могла приділити належної уваги синові, і, стомлена, часто гримала на нього. Під впливом людей, оточення, тяжкого життя Чіпка починає переконуватись, що скрізь панує неправда і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби. "І росло лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впину, ні заборони". Почуття ненависті загострюється тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою соціальною несправедливістю і тоді, коли в нього обманом відібрали землю. Не зміг він домогтися правди в суді. "Скрізь неправда... Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано — великий світ, та нема де дітися. Коли б можна, увесь би цей світ виполов, а виростив новий... Тоді б, може, і правда настала".  

Та нема її, цієї правди. Озлоблений, Чіпка починає протестувати, бешкетувати, пиячити. Зближується із лихим товариством. І вважає, що розбійництво — це засіб боротьби проти гноблення і насильства. Одружившись з Галею, Чіпка відцурався розбійницького товариства, став добрим і дбайливим господарем. Його починають поважати в громаді, обирають земським "гласним". Але чиновники все зробили для того, щоб усунути селянського посланця із земства. Знову перемагає неправда. Чіпка оздоблюється, підбурює до виступу селян. І врешті-решт знову стає на ганебний шлях: починає грабувати, мститися, карати невинних і винуватих, доходить навіть до вбивства...

Від народження в людину закладено все — і добро, і зло. Але якщо життя зруйнує духовні цінності (а саме так сталося із Чіпкою), то переможе зло. А далі і до трагедії недалеко.

Так людська несправедливість, зло привели Чіпку до морального занепаду, хоча не можна не визнати й провини самого героя. Зло, отже, не може породити добро, але може спричинити ще більше, непоправне лихо.

Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він вчить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.

Объяснение:

Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе  сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю,  певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з  найпатрiотичнiших творiв  - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь  володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи  усе, бо князь: оточив його почотом  i розкошами догiдно  - i жилось тому хлоп'ятi  i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей,  степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi  звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не  вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця,  порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони   прокинутися найсвятiшому почуттю  - любовi до рiдного краю. "рiдний степ  - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже  нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн  зрозумiв, що найдорожче для людини  - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм  полягти кiстьми, сконати,  нiж в землi чужiй, ворожiй  в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля  украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя,  не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить,  - шлях у край свiй повороту? !

На основе фольклорного материала Коцюбинский показывает соблюдения гуцулами обычаев, обрядов во время различных праздников, гадания, якобы в борьбе со злыми духами, которые должны помешать хозяйству гуцула и даже его жизни. В произведении описываются обычаи и обряды гуцулов, соблюдение которых обеспечивало благополучие или успех в газдуванни (обход вождем полонины, на которую должны ступить овец зажигания вождем «живого огня», доения молока и добычи будзу (сыра), взращивание скотинки, чтобы «не заболела , чтобы никто не сглазил … », гадание Палагни на Юрия — праздник весны, радости и солнца.

Осознание единства с природой порождало стремление жить богатой духовной жизнью. Природа и любовь раскрыть и развить лучшие стороны человеческой души, которая должна слышать не только мелодию гор, лесов, ручьев и водопадов, но и творить свою музыку. Вот почему всю жизнь гуцула, чаще беспокойное, сопровождает коломийка — один из самых распространенных уснопоетичних жанров на Гуцульщине. Писатель вводит в текст повести и любовную, и бытовую коломыйку, подает их как запев до отдельных эпизодов, вводит в диалоги, вплетает время от времени в свой рассказ. 
При встрече с Маричкой Иван играет мелодию неизвестной песни. С его сетевой дудки «… с горы на гору, с поточку в поточок — порх коломийка, такая легкая, прозрачная, что слышно, как от нее за плечами треплют крылышки …»

Ой, прибежала с полонины 
Белая овца — 
Люблю тебя, красивая, люблю, 
Да и твои словечка …

Повесть дает прекрасную возможность убедиться в том, что частушки лучше передавали душевное состояние их создателей. 
«Тени забытых предков» М. Коцюбинский заканчивает описанием оригинального погребального обряда, на который собирается молодежь повеселиться. Этот погребальный обычай имеет определенный философский смысл, показывает триумф жизни над смертью, является проявлением мировоззрения народа. Гуцул не хочет долго задумываться над смертью человека, оплакивать умершего. 
Заключительная сцена повести изображена в духе народного творчества. Оптимистично заканчивается грустный рассказ о главном герое произведения, которым писатель сумел воскресить образ «забытого предка», показать место мифологии в жизни крестьянина. 
Таким образом, фольклорная основа повести дала М. Коцюбинскому возможность нарушить важные философские проблемы: что такое настоящая красота, смысл человеческого бытия, потенциальные возможности народа, высокая мораль.