Твір-роздум на тему "роздуми про сучасне поетичне мистецтво"

Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? так ніжно розповідати про кохання та гостро — про нанависть та ревнощі? дотепер немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. поезія залишається загадкою. тим більше вона вабить читачів. навіть тот, хто кричить: “не люблю віршів всіляких поетів! ”, мабуть, просто не читав шедеврів. інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі. я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. ну, звичайно, не всю. бувають і погані вірші. до того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори. мені ближче сучасні поети. зараз читати нові вірші є інтернет. часто знаходжу там твори, які подобаються. імен авторів я потім, мабуть, не . а от поезії залишаються в пам'яті. звичайно, я люблю українську класичну поезію. справжнім генієм є тарас шевченко, і рівних йому немає. дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія лесі українки. “ще не було епохи для поета, але були поети для епох” - ці слова точно про них написала ліна костенко. також прекрасна лірика максима рильского та володимира сосюри. а які чудові вірші про кохання писав наш поет павло тичина! читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця. “поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. ці рядки належать вже згаданій українській поетесі — ліні костенко. вони якраз спі з моїм відчуттям поетичних творів.

Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.

Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.

Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".

Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.

Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).

Мазепа

Підпис до фото,

Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи

Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.

У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.

Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.

У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.

Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.

Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".

Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.

І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.

Объяснение:

я точно не впевнений якщо неправелно нехай напише хтоь інший

Відповідь:

Глядіть на нього, на се знамено наше! З одного здорового пня вироблений весь той суцільний ланцюг, сильний і немов замкнутий у собі, а прецінь свобідний в кождім поєдинчім колісці, готовий приняти всякі зв'язки. Сей ланцюг — то наш руський рід, такий, який вийшов з рук добрих, творчих духів. Кожне колісце в тім ланцюзі — то одна громада, нерозривно, з самої природи зв'язана з усіма іншими, а проте свобідна сама в собі, немов замкнена сама в собі, живе своїм власним життям і вдоволяє свої потреби. Тілько така суцільність і свобода кождої поодинокої громади робить усю цілість суцільною й свобідною. Нехай тілько одно колісце трісне, розпадеться само в собі, то й цілий ланцюг розпадеться, одноцілий його зв'язок розірветься. От так і упадок вольних громадських порядків у одній громаді стає раною, котра приносить недугу, а то й заразу для цілого тіла нашої святої Русі. Горе громаді, котра добровільно станеться тою раною, котра не ужиє всіх сил в, щоб удержати себе при здоров'ю! Ліпше би було такій громаді щезнути з лиця землі, запастися в безодню!

До остатньої краплі крови повинна боронити громада своєї свободи, свого святого ладу!

Пора вам не дрімати, але вдарити в дзвони і громадами поскидати з себе ті пута, в які обпутала вас боярська неситість і княжа сваволя.

Пояснення: