Спишіть в першій частині тореадори з васюківки незрозумілі слова

(убоїще, гундосим рохканням, сільмагу, буцегарні, пугутькало, плахта, остогидло, калабаню, анциболотники, шуліка, костричимось, тенькає, шкарубка, цеберку) це все.

ответ:Земля наша велика і щедра. її вистачить усім, хто прагне мирно жити й творити. І в ім'я миру, щастя на землі треба подолати всі непорозуміння й міжусобиці — цим і приваблює твір, який є актуальним і сьогодні, бо час від часу на цій квітучій привільній землі спалахують війни. І чи не час народам знову, запаливши Люльки Миру, почати будувати мирне життя на всій землі, щоб не гриміли снаряди ні на Сході, ні на Заході, щоб не уривалося ніколи людське життя? Щоб скрізь на землі був спокій, мир і злагода — запорука щастя і добробуту.

Объяснение:

Можно лучший

Лукашу тяжко жити без Мавки. Килина з матір’ю постійно сваряться. Та він і сам розуміє, що Килина далеко не та добра, весела дівчина, якою була на початку їхнього знайомства. Мати відстоює свою точку зору, Килина — свою. А хлопець знаходиться на роздоріжжі. Він розуміє, що якщо почне захищати одну, то з іншою посвариться. Хоча йому вже все одно. Без його Мавки – все одно.

***

О, ця чудова мелодія! Він знову грає для неї. Ця пісня ллється з його серця. Ллється для неї. Для неї єдиної. Його чарівний спів кличе до себе. Мавка виходить із лісу. Природа навколо – яка ж вона красива! Мільйони барв. Тут можна знайти будь-який колір. Всесвітня палітра.Та найбільше причаровує її він – Лукаш. Її Лукаш. Мавка біжить до нього на зустріч. Та що з його лицем? Чому надворі ніч? Адже вона прекрасно пам’ятає спів пташок….

Його обличчя… Його обличчя, темне в місячному сяйві, було окреслено срібрястими тінями, найрідніше в усьому світі обличчя в цей момент стало незнайомим. Один погляд на нього – все оточуюче стало нереальним. Так! Ось він на неї дивиться… Та гримаса на його обличчі… Ненависть? Огида? Засудження? Зречення? Чому? Чому її Лукаш так дивиться на неї? Чому він перестає грати? Адже Мавка знає цю мелодію.. Саме її він грав під час їхньої першої зустрічі. Саме нею він вивів Мавку зі сну… Сон?

Так! Мавка прокинулася. Поряд Марище. Тоді вона спала – і зараз! Так, це всього лише сон. Вона вважала це прокляттям. Жахливі сни. У кожному з них Лукаш зрадив її. Чи можуть вони бути віщими? Чи і до сього часу Лукаш не вибачив її?

***

Мавка живе з Марищем. Їй здається, що весь час вона знаходиться в безодні. Вона вже втратила рахунок дням і навіть не здогадується, скільки часу вже пройшло. Тоді, згодившись на пропозицію Марища, їй було все одно. Лише б подалі від Лукаша, який на її думку відрікся від неї. Вона часто думає про нього. Занадто часто. Та чи він думає про неї? Чи згадує її хоч іноді?

Вона навіть не може назвати це життям. День за днем одне й те саме. Одні й ті самі сни. Безглузде існування.

Лише зараз Мавка розуміє, що потрібно було з самого початку послухатися Лісовика. Він радив їй не спілкуватися з Лукашем. Він попереджав її про людську сутність. А вона не вірила… Та й зараз не може до кінця в це повірити. Адже їм було добре разом. Вона знає, що йому було добре!

***

Був прекрасний сонячний день. Лукаш з Мавкою обійшли озеро і вийшли на чарівну галявину. Чудова лісова природа, яку так любить дядько Лев. Мавка його про щось запитує. Та йому все одно. Адже він зі своєю коханою дівчиною. Чи може щось бути краще цього?

***

Лукаш прокинувся. Він відчував себе покинутим. Там, у кожному своєму сні, Лукаш був разом з Мавкою. У реальності він був одинокий, адже забув, коли востаннє без сварок говорив зі своєю «сім’єю». Всі його думки промайнули в голові. Так. Саме зараз настав той час. Він довго обдумував, та чи наважиться? Надворі ніч.

Лукаш проскочив сріблясто-чорні землі швидко, йдучи давно знайомою стежиною. Обійшов невеличку купку дерев, що стояли в темряві. І ось він прийшов. Злощасне озеро. Занурився під гілки, що розляглися. Сів, обіпершись боком за дерево, і чекав.

Ось вона – Русалка! Кожного дня він сюди приходив і розмовляв із нею. Кожен день вона запитувала, чи готовий він. Так було і сьогодні. Та на цей раз Лукаш ні краплі не сумнівався. Без єдиної емоції він погодився. Він погодився на свою смерть. Здавалося, Русалка булла цьому тільки рада. Він підійшов до неї, занурився у воду. Прийняв свою смерть.

***

Мавка знову прокинулася. Але все було тепер по-іншому. Не було жахіть, булла тільки спустошеність та тривога. Усередині її душі. Та що могло статися? Що могло її пробудити? Мабуть, нічого. Напевно, це лише марево. Так. Саме так Мавка вирішила для себе.