Доріан грей, шукаючи нових відчуттів, не став щасливим. у чому ж таємниця щастя?

У центрі творчості Оскара Вайльда — тема краси й насолоди. Письменник описує справжню трагедію у суперечності між прагненням людини до насолоди, неможливістю блаженства. Саме ця суперечність й стало центром роману Доріана Грея».

Проблема розкривається через два головних образи. Один із них — художник Холлуорд, який присвячує себе мистецтву, накладаючи життям заради служіння ідеалу мистецтва. Другий — Доріан Грей, який губить свою душу, прагнучи насолоди. Чи не криється тут знову черговий парадокс Вайльда? Здається, автор свідомо загострює увагу на однобічності прагнень героїв і вбачає в цьому їхню трагедію.

Безіл страждає, відчуваючи страшний розрив між ідеальним змістом, який

вкладав у своє творіння, і життям, яке розбиває усі його мрії, позбавивши мети.

Трагічна суперечність життя Доріана в тому, що він, бажаючи наповнити спою життя постійним відчуттям прекрасного, зробив його потворним і жахливим. Красень, що насолоджується молодістю, він мав усі умови бути щасливим. Він міг зробити щасливими близьких і дорогих йому людей. Проте, піддавшись «філософії» лорда Генрі, він повірив, що немає іншого шляху до щастя, ніж насолоди, Саме її він і намагається подовжити за будь-яку ціну, нехтуючи не тільки почуттями, а й життями інших людей. Так Грей не хоче зрозуміти щирість справжнього кохання Сибіли Вейн, відмежовуючись від почуття і страждання власним егоїстом, породженим хибними уявленнями про життя, мистецтво, насолоду.

Життя нормальної людини не може бути обмежене лише однією ідеєю та однією формою. А Доріан Грей жив лише відчуттям самого себе, своєї краси, поклоняючись їй, як кумиру. Він вважав, що саме так досягне насолоди у служінні красі. І на що він витратив усі свої духовні й фізичні сили? На досягнення навіяної «краси» зовнішності, з якою не бажав розлучатися, бо не бажав миритися зі старістю.  Письменник помітив одвічне прагнення людей утекти від старості, зберегти красу. Проте Вайльд попереджає читача про жахливу прірву егоїзму, до якої легко потрапити, якщо забути про справжні цінності людського житя й естетичних моралей.

О. Стороженко «Скарб» план твору 1. Знайомство з родиною 2. Турботлива мама 3. Смерть батьків 4. Наймит і наймичка 5. Павлусь лежинь 6. Дружина Павлюся і його смерть  Цитатний план «Скарб» Олекса Стороженко 1) «Послав… Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали». 2) «Доріс Павлусь до парубка». 3) «…Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме не лучче…» 4) «…Занедужала небога (мати) та й померла. За нею вслід батько ноги простяг…» 5) «Наймичка доглядала за Павлусем, як рідна мати». 6) «Раз на Зелені свята зібралось парубоцтво шукати скарба». 7) «Павлусь розпластався на перині і хропе на всю хату». 8) «Розказують люди, що часом скарби і самі вилазять на верх землі». 9) «…До Павлусевої хати, розмахали хорта й шпурнули у вікно». 10) «…Позбирав наймит гарненько дукати і сховав їх у скриню». 11) «Щаслива нитка до смерті не вірвалась Павлусеві». 12) «Що таке на світі щастя?»Джерело: http://dovidka.biz.ua/o-storozhenko-skarb-plan/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно за­явив, що є такий народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не тільки критику­вав сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея — ватажка троянсько-козацького війська.Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора, не однако­ве. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво, бенкетування й те, що герой ніколи не ду­має про завтрашній день, викликає осуд.Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий: спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все біль­ше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався багато років і письменник дещо переглянув свою позицію.Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але по­водиться зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як на бритві сталь», але може упити­ся так, що не встоїть на ногах («Енея ледве повели»), у Дідони «му­тив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:Енея заболіли ноги,Не чув ні рук, ні голови;Напали з хмелю перелоги,Опухли очі, як в сови.Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике май­бутнє Енея:Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:Не малий буде він панок.І крок за кроком герой іде до своєї мети, поступово змінюю­чись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову. Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в нього на думці, раз знає, що, потрапи­вши до чужого народу, треба вивчити його звичаї та мову.

Подробнее: ВЛАСНІ РОЗДУМИ ПРО ВЧИНКИ І ХАРАКТЕР ЕНЕЯ ПІСЛЯ ПРОЧИТАННЯ «ЕНЕЇДИ» І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО - 9 клас <!--if(Українська мова та література)-->- Українська мова та література<!--endif--> - Сочинения | ЕГЭ http://allcompositions.at.ua/publ/22-1-0-1614#ixzz403grprCg