Яке число застосоване в кказках магічне число

13

Объяснение:

Просто обично бачу кругом число 13

Відокремленість від оточуючих: "Якого не прийнято, то й той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою" доброта: "за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця"(Дід Антип про хлопця) самотність: "Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними" лагідність: "гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним" любов до природи: "любив звірят, любив пташок, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам"

Книга – своєрідний міст між читачем і письменником. У читача формується образ автора. А яким Ви бачите свого читача?

У мене небагато читачів, як і в кожного письменника, оскільки читач – це не покупець і не споживач, а книга – не товар. Книги пишуть для споріднених душ, шукають співрозмовника, з яким цікаво, шукають друга. Мені дуже подобаються слова Марселя Пруста: «Книга – дитя самотності і мовчання». Щоб знайти справжніх друзів, треба вміти винести і самотність і мовчання, і не ввести себе й інших у спокусу. Письменник повинний розуміти, що створює не тільки власну репутацію, але і відповідає за душевний стан своїх друзів-читачів.  

Коли я починала писати, мене попереджали, як це важко – писати книги. Через багато років я зрозуміла, що саме важко: підтримувати дружбу зі старими читачами і знаходити нових за до слів і тільки слів.

Письменник у суспільстві повинний йти переду, бути в епіцентрі подій чи гати збоку?

Як сказано в Біблії, «немає пророка у своїй батьківщині». Художника, філософа терплять у суспільстві, але він ніколи не повинний усвідомлювати себе його частиною. Він – частина Всесвіту, він – творець, чарівник. І в суспільстві користувачів завжди буде в опозиції. Звідки він буде брати ідеї, думки й образи – неважливо. Він може сидіти біля вікна і бачити більше, ніж інші. І він повинний пам'ятати, що любов до нього може бути пеклом, а ненависть – раєм. Суспільство завжди непередбачуване і небезпечне. Без сильного характеру неможливо стати художником. Поетеса Емілі Діккінсон усе життя прожила в маленькому містечку, де до неї ставилися з легким презирством. Вона писала про квіти, дерева, птахів, анітрошки не задумуючись про те, що це кому-небудь потрібне чи актуальне. А зараз виявляється, що без її віршів світ був би набагато гіршим.

Я ненавиджу слово «успіх»

У якому напрямку зараз іде українська література? Чи почувають сучасні письменники відповідальність за Слово сказане, написане?

Мені здається, наша література схожа на хворого, що розучився рухатися і вирішувати самостійно. Багато молодих письменників упевнені, що тільки та книга добра, котра швидко продається. У них немає друзів серед читачів, є тільки покупці. У них немає друзів серед письменників, є тільки конкуренти. Вони не одержимі духом творчості, а демоном успіху. Вони – частина суспільства, а не частина Всесвіту. Це проблема всієї сучасної світової літератури. У нинішньому суспільстві споживачів книги нав'язують, як предмет розкоші чи наркотик. Мені здається, у книг треба чомусь учитися. Коли книга разом з її автором – голий король, це тільки погіршує людство. Залишається класика. Для читання, осмислення і як еталон. Мені наплювати, що пишуть про наших класиків критики-постмодерністи, я волію пити з джерела, а не зі струмка. Чим більше ми жахаємося провінціалізму, тим більше занурюємося в нього. Але найголовніша проблема – низький художній рівень, глухота і сліпота нашої літератури. Вона не відає про істинні потреби тих, для кого нібито пишуться всі ці книги.