Тема твору зажурилась україна​

Зображення страждань українського народу під час татаро-монгольських нападів на Україну. Прагнення свободи.

«Енеїда» — енциклопедія життя українського
народу. Легко і невимушено вплітаються у
сюжет поеми описи різних аспектів життя
українця. У поемі зібрано велику й цінну
етнографічну, етнологічну і фольклорну
інформацію. У структурі поеми описано
народні вірування, звичаї, ігри, обряди,
справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський
з гумором описує порядки в судах, війську,
канцеляріях. Місце у поемі знайдено й
розповіді про влаштування українських шкіл.
У поемі відбито народну мову періоду
Гетьманщини, у ній наводяться зразки не
тільки мови суто народної, але й мови,
притаманної козацькій верхівці, фактично
новоутвореному українському дворянству.
Українське присутнє у поемі в усьому.
Етнічна картина Європи й Азії у поемі також
проходить через «українізацію». Еней-козак
зустрічає в античному світі знайомі йому
сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву,
ляхів, турчинів.
У поемі минуле стало сучасним, сучасне —
минулим, героїчне — побутовим, а побутове —
піднесено-урочистим.

Повість «Вогник далеко в степу» — один із найяскравіших творів видатного українського письменника Григора Тютюнника. Зображені в ньому важкі для нашої Батьківщини роки передані реалістично та яскраво. Автор майстерно змальовує образи хлопців — учнів робітничого училища, майбутню надію народу. Мені дуже сподобався цей твір, а особливо його головний герой — Павло.

Незважаючи на молодий вік, хлопець вже знає, що таке відповідальність. Він рано втратив батька, який загинув на війні. Залишився підліток у напівзруйно-ваній бомбою хаті разом із дружиною батька, тіткою Ялосоветою. Він відчуває себе господарем, відповідальним за цю жінку, і навіть радить їй по дорослому: «Казав уже їй раз: ідіть заміж, а я й сам якось». Щоб якось до й, Павло йде до училища. Там він може опанувати професію, там годують і дають пайок, яким він радо ділиться із тіткою. Щирим є захоплення хлопця, коли його група змайструвала лопати першого сорту. І це лише після першого чотиригодинного практичного заняття: «Не буду розказувати, що з нами робилося... Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися...»

Незважаючи на важкі післявоєнний час, Павлу і його друзям, трьом Василям, було легко й весело долати лісовий шлях, ідучи до школи. Одного разу їм дуже захотілося скуштувати абрикос, що росли в саду діда Штокала. Але старий стеріг свій сад вдень і вночі. Герой ніколи не куштував таких плодів, бо ні в кого жа селі не росли абрикосові дерева. Разом з друзями •они вирішили залізти у сад. Я не вважаю це крадіжкою. У ті часи у хлопців було мало радощів. Хлопчача цікавість взяла своє: «О, якби тільки хто знав, яке то щастя — рвати абрикоси уночі при місяці! Нахилиш гілку, а вони тебе лагідненько по маківці — тук-тук-тук». Яким же було здивування «злочинців», коли сам Штокало пригостив їх солодкими абрикосами.

Але найбільше мене вразило, коли Павло і його друзі власноруч змайстрували огорожку на могилі загиблого солдата. І коли пішла чутка, що його мають переховати в братську могилу, вони прийняли рішення будь-що відстояти її: «Обступимо могилку, візьмемося за руки і скажемо: «Ні!.. Не дамо...»

Объяснение: