Чим схвилювала мене доля соломії за твором дорогою ціною

Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана.

Я думаю, не зовсім. Безперечно, це світле почуття подарувало Софії та Михайлу сина, власне, оповідача, а Марфі зігрівало душу та дарувало надії впродовж того періоду, коли Михайла ще не відправили до гулагу. Однак конкретно це кохання, розділене фактично на трьох, принесло і смуток і сум'яття: чоловікові докори самому собі через міфічний зв'язок його душі з марфиною, а як наслідок якась опосередкована сімейна зрада; Софії було боляче і спершу вона ревнувала; Марфа ж так і не зазнала справжнього щастя.

ти зрозуміла так: " кохання це головна складова кожної людини,без кохання люди жити не можуть.Але життя не до всіх повертається тільки світлим боком,комусь залишається кохати невзаемно...тож коли у тебе закохана людина не слід рубити з плеча і грубо та із злістю відштовхувати людину.От Мишко(чи як там його.) відмовив Марфі дуже тонко та не образливо(послав їй три зозулі з поклоном,що означає відмову ніби він її просив відпустити його,бо він кохав свою дружину і зраджувати їй не хотів!.).. Я зрозуміла,що кохання було і буде завжди.Хоч іноді невзвємне,але ніколи не треба принижувати людину яка тебе кохає,бо одного разу можу покохати і я...а я не хочу щоб мене відштовхніла людина заради якої бьється моє серце..."как-то так можно.))