План до ї повісті коцюбинського дорогою ціною.

відповідь:

пояснення:

літопис самовидця – одне з джерел з історії укр. козац. д-ви 2-ї пол. 17 ст., пам'ятка нац. писемності. створений на стародубщині в останній чв. 17 ст. сучасником (самовидцем) описаних у ньому подій. зберігся на лівобережній україні в кількох списках 18 ст. (кожен зі списків має деякі доповнення і ; жоден не містить назви твору та імені автора). текст літопису дослідники поділяють на 2 частини. перша охоплює події 1648–72 і має характер істор. мемуарів. у основі другої (1673–1702) лежать щоденникові записи. п.куліша, який дав назву рукопису, уперше твір був опубл. о.бодянським у москві 1846.

існує кілька гіпотез про ім'я автора літопису (зокрема, що ним є ф.коробка чи ф.кандиба; див. кандиби), найбільш аргументованою з них вважається та, що розроблена в.модзалевським, м.петровським, м.грушевським та ін. згідно з нею, автором літопису був генеральний підскарбій часів і.брюховецького, згодом – стародубський священик р.ракушка-романовський (бл. 1622 – 1703). цю гіпотезу вперше висловив у листі до п.куліша історик-аматор п.сердюков.

на думку дослідників, характерною особливістю літопису є відносно правдиве відображення заг. панорами істор. подій, що відбувалися в україні в 2-й пол. 17 ст. саме таким чином у ньому описано, зокрема, хід національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. національна революція 1648–1676) та утворення укр. козац. д-ви. автор на конкретних подіях виклав осн. причини польсько-укр. конфлікту. його ставлення до козац. верхів, різних сусп. станів найяскравіше засвідчує оповідання про сплановану москвою чорну раду 1663. з багатьох висловлювань автора випливає, що він був прихильником сильної гетьман. влади, виразником інтересів заможного козацтва. засуджував боротьбу різних політ. партій та соціальні заворушення, що тривали з 1658 до початку гетьманства і.мазепи. дав стриману характеристику б.хмельницькому (ймовірно, на тональності його тексту позначилися песимістичні погляди і настрої, що склалися в нього під впливом подій в україні 1670-х рр. – доби руїни). досить часто практикував безпристрасну форму викладу, це давало йому можливість не виявляти власного ставлення до багатьох діячів свого часу. з симпатією він писав лише про лівобереж. гетьмана наказного я.сомка та про запороз. кошового отамана і.сірка. у негативному плані зобразив тих провідників, які вже зійшли з істор. сцени, зокрема гетьманів і.виговського, д.многогрішного, і.самойловича, полк. в.золотаренка. ключові події свого часу – гадяцький договір 1658,андрусівський договір (перемир'я) 1667, підлеглість укр. церкви московському патріархатові тощо – описав у спокійному тоні, а деякі такого ж масштабу події не згадав узагалі. виявив своє співчуття народові у зв'язку із введенням москвою податків і стихійними лихами (поширенням епідемій, нашестям сарани, великими морозами тощо).

у літописі описано стосунки гетьман. урядів із сусідніми д-ми: річчю посполитою, росією, кримським ханатом, османською імперією, молдавським князівством. ставлення автора до польщі, росії, їхніх політ. діячів не завжди виразне, інколи приховане. оцінка політики крим. ханату й осман. імперії стосовно україни в усіх випадках є негативною і ґрунтується не тільки на реліг. переконаннях, а й, передусім, на засудженні спустошливих татаро-турец. нападів, унаслідок яких правобережна "україна стала пуста", знелюдніла. автор був досить добре обізнаний з подіями, що відбувалися в литві, курляндії (істор. область у і на території сучасної латвії на зх., пд. зх. і пд. від ризької затоки), ліфляндії (істор. область у і – пн. частина сучасної латвії та пд. частина естонії), швеції, пруссії, голландії (нині нідерланди), австрії, угорщині та в ін. країнах. термін "україна" в тексті вжито понад 70 разів.

літопис помітно вплинув на подальший розвиток укр. історіографії, насамперед на твір г.граб'янки, а через нього – на "короткий опис малоросії", компілятивні праці я.лизогуба (див. лизогубівський літопис), в.рубана та ін. авторів. зверталися до цієї пам'ятки о.рігельман і автор "історії русів". з неї брали сюжети для своїх творів письменники (зокрема п.куліш під час роботи над романом "чорна рада"). літопис написаний книжною укр. мовою, близькою до народно-розмовної.

Дитинство — це час мрій і безкінечних відкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень і щастя, радісних днів і маленьких прикрощів. Саме таким, мабуть, поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменника Михайла Стельмаха, який народився в мальовничій місцевості на Вінниччині. Згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомна трудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.

Уся родина, що оточує маленького Михайлика, — це добрі й мудрі трудівники: мати, батько, дід Дім’ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Саме вони вчать хлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створення навколишньої краси, бути сильним і чесним.

Образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивом твору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості: «... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, свою лебедину пісню». Цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповнене дитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, що свідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг він здатність мріяти і дивуватися, наче дитина.

Лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості: «Принесли нам лебеді на крилах життя, —каже дід Дім’ян, — Тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю».

Повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.

У повісті «Гуси-лебеді летять» Михайлові Стельмаху вдалося втілити відвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, до людини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси, любові й мудрості.