Учому виявилося новаторство роману панама мирного «хіба ревуть воли , як ясла повні ? » а) у створенні першого зразка соціально -психологічного роману , в якому розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях та впливовості на формування характеру особистості ..б) у створенні багатогранного , динамічного образу селянина -борця , формування якого спричинене розорення селянства ) у всебічному показі життя українського переформеного села ) у показі причин розшарування селянства , розпаду патріархальних норм родинного життя під тиском переформених обставин

Мені сподобалися приказки та прислів'я, присвячені темі кохання. У них наших предків щодо цього вічного почуття, і норми народної моралі.

Сила почуття і вічність справжнього кохання передано у таких прислів'ях: "Любов — не пожежа, займеться — не загасиш", або: "На любов і смак — товариш не всяк", "Не до І чари, як хто кому не до пари".

Висловлено у народній творчості і безкорисливість, щирість у почуттях: "Нехай борщ без сала, аби душа пристала", "Хоч у курені, аби до серця мені", "З перцем чи не з перцем, аби з добрим серцем".

Читаючи художні твори, я часто дивувався з того, як вміло описує письменник красу дівчини, які епітети добирає, як влучно та поетично порівнює дівочу вроду з явищами природи. Тільки знайомлячись із народною творчістю, я зрозумів, що майже всі порівняння взяті саме з фольклору, а вже потім вони пішли мандрувати сторінками художніх творів. "Дівчина, як калина, як ясна зоря", "Красива, хоч з лиця воду пий", — все це взято з безмежної поетичної народної творчості.

Багато створено прислів'їв та приказок і про працю, навчання: "На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить", або ще; "Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом". Сказав наш народ і про навчання, про мудрість: "Мудрий не есе каже, що знає, а дурний не все знає, що каже". Мені дуже сподобався цей влучний та іронічний вислів!

Я вважаю, що кожному з нас треба цікавитись народними прислів'ями та приказками, бо вони роблять наше мовлення виразнішим, а самі є справжнього скарбницею мудрості. Запам'ятаймо ж їх на все життя, бо не на користь книжку читать, коли лише вершки хапать!

Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: 
    — А листа від дядька Михайла нема? 
    — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. 
    Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: 
    — Що там у білому світі робиться? 
    Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. 
    Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" 
    — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. 
    — Не знаю, — відповів я і озирнувся. 
    Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. 
    Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. 
    — Глянь-но, — показала вона на дріт.
А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. 
    Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. 
    Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: 
    — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? 
    І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. 
    Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. 
    — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш.