Навести приклади позасюжетних елементів твору "хіба ревуть воли, як ясла повні? " ! )

До позасюжетних елементів відносять портрет (опис зовнішності), пейзаж і обстановку (інтер'єр, опис речей), авторські відступи, вставні епізоди, обрамлення, назву твору, епіграф, присвяту.

Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.

Объяснение:

Пантелеймон Куліш «Чорна рада»

«Чорна рада» (1846) – перший україномовний історичний роман,

розповідає про події 1663 року ( хроніка 1663 року).

Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле України –

славетних лицарів Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку, Тараса

Трясила, Остряницю та Наливайка та ін.

Основний сюжетний стержень – мотив дороги: священик Шрам із своїм

сином Петром прямує на Чорну раду, по дорозі зустрічає різних людей.

Елементи пригодницького жанру: викрадення Лесі, подорож, лицарський

двобій, запорозький суд, кара.

Зав’язка – поява Шрама на хуторі у Череваня.

Кульмінація – сама рада

Розв’язка – Шрам рятує Паволоч від Тетері ціною власної голови.

Оптимізм у тому, що житимуть нащадки Петра та Лесі

Історична основа

Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні

розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної

ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й

обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини,

були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною

радою.

Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за

гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають

представники різних політичних орієнтацій.

На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник

польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні

козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима

Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в

Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд

не затвердив цього обрання.

Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної

України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він

утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі

розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові

верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого

царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на

словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був

обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його

прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику

козацької старшини.

Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного

селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.

Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її

ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної

системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між

претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи

феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.

А. Малишко будує твори цього жанру як певну послідовність у розвитку почуттів ліричного героя. Звернемось до "Пісні про рушник”. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її на­магання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому “росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї”, на якому оживає "і дитинство, й розлука, й ... материнська любов”. Так А. Малишко поглиб­лює образ рушника, запозичений із народної творчості. Про­те головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої лю­дини — образ матері - її серце сповнене безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економними, але над­звичайно місткими деталями: "незрадлива ласкава усміш­ка”, бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; "засмучені очі”, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, “в дорогу далеку”, на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своє­рідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеле­ними лугами та солов’їними гаями:

Я візьму той рушник наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і тему розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материн­ську тривогу за долю дитини.

У багатьох піснях А. Малишка саме якийсь один образ визначає їхній композиційний лад, емоційну тональність і зміст. Цікавим є те, що цей обрав виконує подвійну функцію — конкретну і реальну, тобто розгортається від окремої деталі до вражаючої сили емоційного символу. Хрестоматійними у цьому плані є вже згадуваний образ рушника і білих каштанів — і як окраси Києва, і як спогадів ліричного героя про молодість, кохання, буяння весняних почуттів, стежини в ріднім краї — і як до болю знайомої доріжки біля батьків­ської хати, і як широкого та складного життєвого шляху.

У "Пісні про вчительку” А. Малишко використовує фоль­клорний символ зорі, переосмислюючи його, наповнюючи новим змістом — сучасним. Поет із щемом згадує людину, яка багато в чому замінила матір:

Вчителько моя, зоре світова.

Де тебе питать?

Де тебе зустріти?

Пісня пронизана елегійним настроєм, побудована як спо­гад про дуже світлу і добру людину. Вона звичайна і незвичайна водночас. Звичайна, бо одна в багатьох непримітних людей, чесних, сумлінних, щирих. Незвичайна, бо залюблена у свою справу, в дітей, бо, втративши на війні двох синів, усю себе присвятила учням. І в тому, що змінюються роки, як у калейдоскопі, а ця жінка щороку відкриває двері в клас, щоб потім діти відкрили для себе цілий світ, є природна зако­номірність:

Знов щебече юнь і цвіте трава.

Пізнаю тебе в постаті несхилій.

Вчителько моя, зоре світова.

Раднице моя На Вкраїні милій!

Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про минуле і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка. їхня чарівність у й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя часто роз­кривається за до окремих пейзажних деталей (сте­жина “дощами мита перемита, дощами знесена у даль", “со­нечко встає, і в росі трава, біля школи в нас зацвітають віти”). Важливу роль відіграє деталь у піснях про кохання:

Ми підем, де трави похилі,

Де зорі в ясній далині,

І карії очі, і рученьки білі

Ночами насняться мені.

Постійні епітети «карії», «білі» наповнюють твір ніжністю, інтимністю.

Найчастіше пісня поета починається а яскравого емоцій­ного образу — білих каштанів, ранній солов’їних. Від нього відштовхується ліричний герой у своїх одкровеннях.

Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях А. Ма­лишка розкриваються за до довершеної форми. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою духовної скарбниці нашого народу.