Чому т.шевченко свій щоденник назвав "журнал"?

перша визначна подія, яку я до моїх записок завожу, така: обтинаючи цей перший зшиток для згаданих записок, я зламав цизорик. подія, здавалося б, дрібна й не варта тої уваги, яку я на неї звертаю, вписуючи її, як щось надзвичайне, до цієї строкатої книги. коли б цей казус трапився в столиці або навіть у порядному ґуберніяльному місті, то, звичайно, він не попав би до моєї памятної книги. але це сталося в киргизькому степу, себто в новопетровському форті, де така штучка для письменної людини, як, наприклад, я, дуже цінна; головне ж, що не завжди її можна дістати, навіть і за добрі гроші. коли вам пощастить розтолкувати свою потребу вірменинові-маркитантові, що зноситься з астраханню, ви все таки не раніше, ніж за місяць уліті, а взимі за пять місяців, дістанете препоганий цизорик і, звичайно, не дешевше, як за "монету", себто за срібного карбованця. а трапляється й таке, та й дуже часто, що замість речі, що ви її нетерпляче дожидаєте, він вас почастує або московською бязею, або штукою верблюжого сукна, або, нарешті, кислим, "", як він каже, чихирем. а на запит ваш, чому він не привіз власне того, чого вам треба, він пренаївно відповість, що "ми люди комерційні, люди неписьменні, всього не запамятаєш". що ви йому на такий резонний арґумент? лайнете його, він посміхнеться, а ви все ж без ножа зостанетесь. тепер зрозуміло, чому в новопетровському форті втрата цизорика — подія, варта дієписання. але бог з ним — і з фортом, і з ножем, і з маркитантом: скоро, дасть бог, вирвусь я з цієї безмежної тюрми, і тоді така подія не знайде місця в моєму журналі.

До четвертого класу я не дружив з Явою.Але якби не випадок з дідом Салимоном ми і досі можливо були б ворогами.

Отже ми сиділи і хрумкали кавуни, тобно вже й не їли навіть. Ось ми сидимо відпочиваємо аж ось підскочив Степан Карафолька і каже:

- Хлопці! В давайте грати в фараона і єгипетську піраміду.

-Га?Що?Кого?- не второпали ми.

Далі Степан нам розповів і про піраміди і про гру, тоді ми згодились. Але для гри мав бути один фараон, як завжди випало бути ним Павлуші. Аж ось хлопці почали "закопувати" фараона" і почули як кричить Антончик:

- хлопці! Тікай! Дід!

Всі кинулися врізнобіч, і забули про мене. Ось уже дід майже коло мене, а тут Ява як із під землі вискочив і почав розбирати кавуни і кидати їх у діда Салимона. В дід же баштаник і він не міг допустити щоб його кавуни порозбивались. Ось після цього випадку я і дружу з Явою.

Суперечливі процеси відбувалися в українській літературі. На сторінках поетичних і прозових творів, у драматургії й публіцистиці головними героями поставали робітники і колгоспники, представники різних професійних груп інтелігенції. Поширювалася ленінська тематика, розроблялися проблеми радянського патріотизму й інтернаціоналізму. Оспівувалися революційний героїзм у роки громадянської війни та трудові звершення в мирні роки.

Одночасно стали з'являтися твори, що зображали певні недоліки в суспільному житті республіки. І не тільки в Україні. Щоб регулювати тематику і зміст художніх видань, ЦК партії вирішив посилити свій контроль за діяльністю письменників. З цією метою він вдався до своєрідної колективізації. Замість численних творчих студій і груп згідно з постановою ЦК ВКП (0) "Про перебудову літературних організацій" (1932 р.) утворювалася єдина централізована організація, що об'єднувала весь письменницький загал.